Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
дорогі отці, брати і сестри!
Шановні учасники з’їзду!
Головне в житті — завжди і в усьому бути з Богом. За таких умов ми завжди матимемо силу і здатність боротися з нашими гріхами та немощами, а також переборювати будь-які катастрофи, незгоди та випробування.
Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гонитимуть і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи через Мене. Радійте і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах (Мф. 5, 11-12). Саме ці слова Святого Євангелія якнайкраще підходять для описання того, з чим впродовж останніх років має справу Українська Православна Церква.
За цей час багато чого відбулося. Захоплення наших храмів, незаконна перереєстрація парафій в юрисдикцію іншої релігійної організації, фізичне насильство по відношенню до наших віруючих, залякування та шантаж їхніх родин. Це лише невеликий перелік тих правопорушень, які мали місце в різних регіонах України. На жаль, багато з яких і нині залишаються реальністю.
Проте, головне не в цих трагічних подіях, оскільки різноманітні гоніння та утиски супроводжували нашу Церкву впродовж усього періоду Її існування. Найважливіше те, що, незважаючи на всілякі перепони і переслідування, люди залишаються вірними Богу. У чому ж криється їхня сила та твердість позиції? І чому так необхідно триматися справжньої Церкви? По-перше, варто пам’ятати, що кожна віруюча людина пройшла свій шлях до віри. Когось Господь привів до Себе через можливість розпочати нове і по-справжньому повноцінне життя. Когось — через довгі роздуми і доленосний вибір. А когось, як блудного сина, через воскресіння Своєю любов’ю.
І всіх нас, таких різних і немічних, прийняла в свої обійми Свята Церква. Вона, як дбайлива Мати, завжди піклується і підтримує нас, незважаючи на наші повсякденні гріхи та помилки, завжди лікує наші духовні та тілесні рани, допомагаючи нам у справі спасіння. У цьому зв’язку впевнений, що кожний зможе розповісти власну історію або навести приклад такої допомоги чи розради.
У нинішній час, коли Церква опинилися під ударом, коли на неї виливають потоки бруду та неправди, намагаються за будь-яку ціну Її розколоти і послабити, її сини та доньки сміливо демонструють свою вдячність і вірність. Це і не дивно, оскільки всі знають, що зраджувати свою Матір не можна. Лише в істинній Церкві ми здатні зустріти Бога та отримати Його благодать. Саме це прагнення і є запорукою твердої позиції наших віруючих — не політика, не геополітика, не якась ідеологія, — а виключно бажання бути вірним Господу.
Це дуже важливо, оскільки в Святому Євангелії є такі слова: Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі (Мф. 7, 18). Про цей критерій необхідно пам’ятати кожному з нас. Адже він дозволяє чітко зрозуміти де справжня Церква, а де її підробка.
Сьогодні дуже багато різних сил підштовхують нас до того, щоб ми пішли на компроміс зі своєю совістю та визнали те, що лише на словах пов’язано зі справжньою вірою. Але чи може бути Бог там, де порушуються канони та підтримується розкол? Чи можуть звершуватися справжні Таїнства в храмах, які були відібрані силою, з пролиттям крові, розпачем та горем для багатьох людей? Чи перебуває Божа благодать там, де панує неправда, насилля та агресія до своїх ближніх? Відверті відповіді на ці питання не тільки розставляють все на свої місця, а й однозначно пояснюють, чому віруючі люди на тлі провокативних заяв про нові «хвилі» так званих переходів продовжують зберігати вірність Господу та Його Святій Церкві.
Дорогі владики, отці, брати і сестри!
Все, що сьогодні ми говоримо про вірних синів та доньок Української Православної Церкви, безпосередньо стосуються усіх вас – і тих, хто зміг приїхати на цей з’їзд, і тих, хто залишився дома, продовжуючи свій жертовний подвиг. Неможливо знайти вичерпні слова, щоб передати вам всю повноту нашої вдячності за ваше стояння у вірі. Від усього серця молимо Бога, щоб Він підтримав і захистив вас на цьому непростому шляху. Непростому, але сповненому великої надії. Адже Господь сказав нам: Не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть вбити (Мф. 10, 28). Якщо ми будемо з Богом, якщо і надалі будемо зберігати Йому свою вірність, то навіть найбільші загрози і випробування не стануть перепоною на шляху до спасіння.
Давайте згадаємо історію Церкви Христової. Скільки разів багатьом здавалося, що Церква знаходиться на межі зникнення, скільки разів вороги вже святкувати Її кінець. Однак, за Божої допомоги, Церква не один раз відроджувалася буквально з попелу, в той час, як гонителі віри назавжди зникали у вирі історичних подій. Наприклад, зараз лише фахівці добре пам’ятають про епоху аріанської єресі або період так званих обновленців. А були часи, коли представники відповідних псевдоцерков, користуючись беззастережною підтримкою влади, здійснювали безпрецедентний тиск на православних та розпоряджалися майже всіма храмами канонічної Церкви.
Пам’ятаючи про такі сторінки історії, закликаю вас твердо стояти за правду і нічого не боятися. Адже все перебуває в руках Божих, і якщо ми залишимося вірними Господу, то все обов’язково владнається. Найголовніше — зберігати духовний спокій і любов один до одного. Господь наш Іісус Христос сказав: По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою (Ін, 13, 35). Будемо слідувати цим словам, щоб бути гідними Його милості та благ.
Бажаю, щоб нашим дороговказом на майбутнє стали слова святителя Іоанна Златоуста: «Церква — це не стіни і дах, а віра і життя. Не віддаляйся від неї, тому що нема нічого більш сильнішого, ніж Церква. Твоя надія — Церква, твій притулок — Церква».
Нехай Всемилостивий Господь благословить сьогоднішнє зібрання і допоможе всім нам плідно попрацювати на славу нашої Української Православної Церкви, та на благо нашого Українського народу.
+ОНУФРІЙ,
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
22 лютого 2021 р.
м. Київ
