Наполегливо борючись зі своїми гріхами, з допомогою Божої благодаті, людина змінює свій злий норов на добрий. Цьому духовному перетворенню сприяє час Великого посту. Предстоятель дає практичні рекомендації як боротися з гріховними схильностями душі.
– Ваше Блаженство, час Великого посту – час покаяння, духовного очищення. На що християнину потрібно звернути увагу в першу чергу?
– Господь наш Іісус Христос прийшов на землю для того, щоб закликати нас до покаяння (Мф. 4: 17), зміни нашого життя і приведення його у відповідність із Заповідями Божими. Покаяння в гріхах, які скоїв під час свого життя, християнин приносить у Таїнстві Сповіді, у присутності священнослужителя, який має від Бога владу «в’язати і розв’язувати» гріхи людини (див.: Мф. 18: 18).
Але, перш ніж підійти до Сповіді, християнин повинен підготувати свою душу постом, відвідуванням храму і уважним самокритичним аналізом свого життя і своїх вчинків. І, звичайно, перед Сповіддю християнин повинен попросити вибачення у тих, кого він чимось засмутив або скривдив.
– В якому випадку покаяння можна вважати таким, що відбулося?
– Коли людина після Сповіді відчуває спокій і бажання не повертатися до колишніх гріхів. Це є ознака того, що наше покаяння Господь прийняв. Дуже важливо, щоб ми далі продовжували утримувати себе від скоєних раніше гріхів.
– А що робити, якщо людина жалкує про скоєний гріх, кається в ньому на Сповіді, але не має достатніх сил перебороти його і знову вчиняє гріх, який назвала на Сповіді?
– Не впадати у відчай. Скільки б разів людина не падала, вона повинна тут же за допомогою Таїнства Сповіді встати і знову рішуче щосили боротися з гріхом. В результаті такої духовної боротьби обов’язково прийде час, коли людина з Божою допомогою переможе гріх. Багаторазово повторюваний гріх – це «кровоточива рана» душі людини. Благодать Таїнства Сповіді – це духовний пластир, який допомагає загоїти і зцілити душу від гріха.
– Але ж часто буває, що людина не бачить своїх гріхів і не знає в чому каятися…
– Такий стан душі притаманний людині внаслідок її віддалення від Бога, занурення в суєтні заняття, надмірне захоплення мирськими турботами. Чим ближче до Бога – Джерела Світла, тим більше видно гріховні плями в душі людини.
Тому, коли серце духовно черствіє, необхідно переглянути своє життя, відмовитися від того, що заважає нам йти до Бога. Потрібно посилити молитву. Також слід звертати увагу на критику наших недругів: іноді їхні звинувачення допомагають нам побачити свої гріховні хвороби, які ми раніше не помічали.
– Гріх – це зло. Чому тоді він має таку привабливість і владу над людиною?
– Гріх «паразитує» на добрих і необхідних потребах людської природи: обжерливість – на природній потребі в їжі, гнів – на необхідності неприйняття, відторгнення зла, і т. д.
Таким чином, гріх за своєю суттю – це спотворення природних сил людської природи, це хвороба душі людини, яка затьмарює розум, отруює його почуття і вражає волю.
В результаті цієї хвороби порушується Богом дана гармонія душевних і тілесних сил в людині. Гріх віддаляє людину від Бога і затьмарює розуміння того, що для неї є добром, а що – злом.
Отруєні гріхом, сили душі захоплюються злом і потрапляють під владу диявола. Людина, що робить гріх, є рабом гріха. Ось ця рабська залежність від гріха і диявола сприймається болючими силами душі як якась привабливість і насолода від гріха.
Насолоджуючись гріхом, людина в глибині своєї душі відчуває, що гріхом вона руйнує і знищує себе, і блаженна та людина, яка зможе змусити себе мужньо встати, покаятися і покласти початок терплячій боротьбі проти влади гріха.
– Як треба боротися з гріхами? З чого необхідно почати?
– Для боротьби з пристрастями християнин повинен мати рішучість, бажання встати і піти від гріха. Це робиться з допомогою посту і молитви. Рішучість дає людині необхідний поштовх, а піст і молитва допомагають їй продовжувати свій хід від країни гріха до Отчого дому. Але спочатку має бути рішучість. Можна вивчити Святе Письмо, твори святих Отців, але якщо немає рішучості жити строго за Заповідями Божими, то користі від таких духовних знань буде мало.
Християнин, який зважився боротися зі своїми гріхами, повинен виховувати в собі покаянне почуття і смирення. Господь Іісус Христос говорить: «хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін. 6: 37). Ми можемо наблизитися до Бога тільки в покаянному і смиренному настрої. І тоді Він прийме нас і допоможе здобути перемогу над гріхом.
Важливо також пам’ятати, що гріх зароджується в думках людини. Тому християнину потрібно вчити себе відрізняти добрі думки від злих. Навчившись відрізняти гріховні помисли, ми повинні їх відкидати і відвертатися від них через смиренну, покаянну молитву. Треба вчитися берегти свою мову від слів неподібних, а також зір, відчуття дотику і слух, через які в душу людини дуже часто входять гріховні образи і бажання.
Наполегливо борючись зі своїми гріхами, за сприяння Божої благодаті, людина змінює свій злий норов і отримує добре внутрішнє духовне улаштування. Цьому духовному перетворенню сприяє час Великого посту.
– Що можна сказати людині, яка зволікає підійти до Таїнства Покаяння, хоча на словах розуміє необхідність цього?
– Людина зволікає з покаянням через небажання чи нерішучість змінити своє життя і відмовитися від гріха в цей момент. Потрібно постаратися донести до свідомості такої людини, що гріх – це шлях до саморуйнування, до вічної смерті. Якщо сьогодні ще є час і можливість покаятися, все змінити і виправити, то завтра такої можливості вже може і не бути. Адже гріх – це хвороба душі. Чим довше відтягувати час звернення до духовного лікаря і початку лікування, тим складніше буде потім впоратися зі своїми духовними хворобами.
Є люди, які не наважуються приступити до Покаяння через уявний страх, що Бог їх не пробачить за скоєні гріхи. Потрібно постаратися донести таким людям істину про те, що Господь прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння (Мф. 9: 13), і що немає непрощенного гріха, тільки нерозкаяний гріх перешкоджає людині повернутися до Бога.
– Що відбувається з гріхом в Таїнстві Покаяння?
– Якщо християнин щиро кається і приймає рішучість мужньо боротися з гріхом, тоді гріх прощається Богом. Виймаючи на сповіді «скалку» гріха, ми позбавляємося від жала смерті. А подальші піст і молитви потрібні для того, щоб вилікуватися від наслідків впливу гріха на душу грішника.
– В чому полягає духовна робота над собою?
– Духовна робота має бути спрямована на викорінення навичок гріха і привчання себе до чеснот, які протилежні колишнім гріхам. Наприклад: тому, хто любить попоїсти, потрібно особливо стежити за стриманістю в їжі, жадібному корисно роздавати милостиню, маловіру – більше молитися і т. д. Щоб допомогти грішникові позбутися від влади гріха, духівник може накласти єпитимію на деякий час.
– Є люди, які сприймають єпитимію як покарання за гріх…
– Для того щоб єпитимія принесла користь грішнику, він повинен усвідомлювати, що єпитимія призначається духівником не як покарання за гріх, а як нагадування про скоєний гріху, що допомагає людині в його боротьбі з цим гріхом. Призначаючи єпитимію, духівник бере до уваги індивідуальні особливості людини, її здатність і готовність виконати єпитимію. Тому християнину слід сприймати єпитимію не як покарання, а як благо і постаратися якомога краще її виконати.
– Як правильно готуватися до Сповіді? Щодня записувати свої гріхи і потім читати з папірця? Або каятися лише в тому, що каменем лежить на серці?
– На такі питання не можна відповідати однозначно. Як доцільніше сповідатися, повинен вирішувати духівник: він добре знає особливості характеру людини, його спосіб життя. Звичайно ж, не можна ставитися до Сповіді як до формального звіту в своїх гріхах за минулий період. Сповідь – це, насамперед, каяття у вчинених гріхах. Приклад правильного каяття показує Господь Іісус Христос у притчі про блудного сина, який вирішив з покаянням повернутися в рідний дім. Сердечне покаяння є першим кроком повернення грішника – блудного сина – в Отчий дім.
– А що робити, якщо черстве серце, «скам’яніле»? Буває, що розумом розумієш, в чому каятися, але в душі покаяння немає. Чи варто йти на Сповідь? Може, краще почекати, коли прийде покаянне почуття?
– Духовну боротьбу не можна відкладати. Якщо розумом усвідомлюєш свої гріхи, не треба затягувати зі сповіддю. Адже Царство Боже, як сказав Господь, «нудиться», тобто, силою береться. Необхідно спонукати себе і молитися про дарування щирого, сокрушенного покаяння. Христос може торкнутися нашого серця і під час самої Сповіді. Здобуттю сердечного покаяння сприяють духовні бесіди, читання Священного Писання і творінь святих Отців.
– Кажуть, що аскетична праця – уділ монахів. Варто звичайній людині, мирянину, прагнути до досягнення безпристрасності? Чи такі духовні висоти доступні лише тим, хто відрікся від світу цього?
– Пристрасть в аскетичному розумінні означає страждання, гріх. Прагнення до безпристрасності означає боротьбу християнина зі своїми пристрастями. До цього Свята Церква закликає кожну людину, а не тільки тих, хто прийняв чернечий подвиг. Звичайно, одна міра духовного діяння у тих, хто живе в миру, інша – у тих, хто відрікся від світу. Однак кожен християнин повинен прагнути до очищення розуму, почуттів і волі від гріховного впливу і з чистою душею служити Богу і людям. У цьому сенс досягнення християнської безпристрасності.
– Щоб отримати перемогу над гріхом, потрібно мати досвідченого наставника. Багато запитують: як знайти такого духівника?
– Сповідатися в Церкві можна у будь-якого священика. З цього і потрібно починати. Той священик, який ближче по духу, який своїм смиренним духовним керівництвом спонукає до духовної праці і духовної користі, швидше за все, і стане духовним наставником. Сповідатися можна у різних священиків, а ось по найважливішим питанням краще звернутися до свого духівника.
