Свята Успенська Києво-Печерська Лавра займає перше місце серед усіх обителей нашої Батьківщини: звідси істинне благочестя поширилося по всій Святій Київській Русі.
Лавра виникла як віддалений від міста печерний монастир. Першу печеру викопав собі священик великокнязівського с. Берестове Іларіон. Після обрання його митрополитом Київським (1051 р.) в цій печері оселився отець руського чернецтва прп. Антоній Печерський. Незабаром поруч з ним стали селитися шукачі чернечого життя, що викопали підземний храм і келії (сучасна назва цих печер — Феодосієві, або Дальні Печери). Затвердивши першим ігуменом обителі прп. Варлаама († 1065, пам’ять 2 грудня), прп. Антоній віддалився в іншу печеру, що викопав власноруч (тепер це — Антонієві, або Ближні Печери). Близько 1055 — 1056 рр. був прийнятий у братство прп. Феодосій Печерський. Коли Великий Князь Ізяслав Ярославович (у хрещенні — Димитрій) заснував Михайлівський Золотоверхий монастир і взяв туди настоятелем прп. Варлаама, печерна братія з благословення прп. Антонія обрала своїм ігуменом прп. Феодосія. При ньому число ченців зросло до 100, над Дальніми Печерами збудували дерев’яний наземний монастир. У 1073 р. на сусідньому пагорбі почалося зведення великого наземного монастиря (нині — так звана Верхня Лавра.) Будівництво почалося з закладання кам’яного Успенського собору — Великої Лаврської церкви. Незабаром почили прп. Антоній († 1073, пам’ять 23 липня; мощі спочивають під спудом у Ближніх Печерах) і прп. Феодосій († 1074, пам’ять 16 травня).
Будувався і розписувався собор з багатьма чудесними знаменнями при ігумені Стефані († 1094, пам’ять 10 травня) і прп. Никоні († 1088, пам’ять 5 квітня) грецькими майстрами. Серед їх учнів — прп. Аліпій іконописець († 1114, пам’ять 30 серпня). 14 серпня 1089 р. Успенський собор було освячено.
Обитель продовжувала розвиватися та зміцнюватися. Після 1106 р. лаврський постріженик прп. Микола Святоша (в миру — Святослав Давидович, син чернігівського князя; † 1143, пам’ять 27 жовтня) на свої кошти побудував Свято-Троїцький храм над Святими вратами Лаври і влаштував при ньому лікарняний монастир.
Завдяки своєму винятковому становищу серед російських обителей, Києво-Печерський монастир вже в цей час став незалежним від Митрополита Київського і став ставропігією Патріарха Константинопольського (тобто під його безпосередньому нагляді). Настоятелі отримали звання архімандритів, а обитель стала називатися Лаврою (грецьке слово «лавра» означає забудований квартал або церковний прихід; на Сході, а потім і на Русі, лаврами називали найвідоміші й найбільші обителі).
Лавру неодноразово розоряли при ворожих навалах. У 1096 р. обитель постраждала від половців, у 1240 р. — від Батия, в 1482 р. — від татарського хана Менглі-Гірея. Пережила обитель кілька спустошливих пожеж. У 1718 р. вогонь пошкодив всі храми й будівлі (крім надбрамного Свято-Троїцького), бібліотеку й архів.
Незважаючи на різні історичні потрясіння, Лавра залишалася загальноросійською святинею. Після того, як Південна Русь (Україна) була підпорядкована Польщі, Лавра стала оплотом Православ’я в боротьбі з католицтвом та унією. Після возз’єднання Русі Південної та Північної (Росія), Лавра стає ставропігією Московського Патріарха (1688 р.).
У 1786 р. Лавра перейшла у безпосереднє управління Митрополита Київського і переведена на положення першокласного монастиря. Велика частина лаврських маєтків була відібрана до казни. Але при благочестивому ставленні государів і народу до її святинь, обитель мала можливість підтримувати свою колишню красу.
Головний престол Великої Лаврської церкви — на честь Успіння Божої Матері. 5 прибудов — на честь Преображення Господнього, в ім’я ап. Андрія Першозваного, ап. Стефана, ап. Іоанна Богослова і Іоанна Предтечі. Найбільша святиня Лаври — чудотворна ікона Успіння Божої Матері, що знаходилася над Царськими вратами. Ця ікона була вручена Самою Пресвятою Богородицею у 1073 р. у Влахернському храмі Константинополя грецьким майстрам-будівничим лаврського Успенського собору (в іконі спочатку перебували мощі 7 мучеників, покладені потім храмоздателями в основу Великої Лаврської церкви). Нині місцеперебування ікони невідомо.
25 січня 1918 р. в Лаврі прийняв мученицьку кончину від рук безбожників перший російський новомученик — Митрополит Київський свщмч. Володимир (Богоявленський, пам’ять 7 лютого). У 1920-і рр. монастир скасували. З 1942 р. обитель діяла, але в 1961 р. знову була закрита.
У 1988 р. монастирю були повернуті Дальні Печери, а в 1989 р. — і Ближні Печери (територія Верхньої Лаври залишається у віданні музея-заповідника). У 1989 р. в Лаврі відкрилася Духовна Семінарія (нині — Київська Духовна Академія і Семінарія). З 1992 р. в Лаврі розташовуються Кафедральний собор (в колишньому Трапезному храмі прпп. Антонія і Феодосія Печерських) та резиденція Предстоятеля Української Православної Церкви — Митрополита Київського і всієї України. 21 листопада 1998 р. почалася відбудова Успенського собору (був зруйнований 3 листопада 1941 р.). 24 серпня 2000 р. собор було освячено архієрейським чином.
Священноархімандрит монастиря:
Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).
Намісник монастиря:
Митрополит Вишгородський та Чорнобильський Павел (Лебідь).
Лаврські храми:
- Успенський собор.
- Кафедральний собор (колишній Трапезний храм прпп. Антонія і Феодосія Печерських).
- Хрестовоздвиженський храм (на Ближніх Печерах).
- Храм Різдва Богородиці та храм Зачаття прав. Анни (на Дальніх Печерах).
- Храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» (біля колодязів).
- 3 печерних храма Ближніх Печер: на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, прп. Антонія Печерського та прп. Варлаама Печерського.
- 3 печерних храма Дальніх Печер: Різдва Христового, Благовіщеня Пресвятої Богородиці та прп. Феодосія Печерського.
- «Теплий» храм в ім’я всіх прпп. отців Києво-Печерських.
- Свято-Троїцький храм (над Святою брамою).
- Храм Всіх Святих (над Економічною брамою).
Офіційний сайт:
