Собор Святої Софії – головний храм стольного міста за часів Київської Русі. Згідно з літописом “Повість минулих літ”, його розташування пов’язують з полем поза містом: князь Ярослав Мудрий завдав тут у 1036 р. рішучої поразки печинігам, а наступного року на місці перемоги розпочалося будівництво грандіозного мурованого храму. Інші давньоруські джерела відносять заснування Софії Київської до 1017 р., себто розпочав будівництво князь Володимир Великий, а завершував його син Ярослав Мудрий.
Зведення Софії було актом утвердження державної могутності Київської Русі. Прагнучи не поступатися Візантії, митрополичий храм назвали так само, як головну святиню Константинополя – Софійський собор.. Софія (мудрість – грец.) символізує Премудрість Божу – Ісуса Христа.
Будівництво та внутрішнє оздобленяя виконано візантійськими майстрами за участю місцевих митців. Собор первісно мав розміри в плані 43х56 м. Споруджувався він у першій пол. ХІ ст., коли переважної більшості архітектурних перлин Європи ще не існувало. Митрополит Іларион писав про Софію Київську в ті часи: “Церква дивна і славна по всім навколишнім країнам, іншої такої не знайдеться на всій земній півночі від сходу до заходу”.
У стародавній соборній кладці застосовано смугасте рожево-жовтогаряче мурування, де чергуються ряди великих природних каменів, схоплених розчином, і тонких цеглин – плінфи. У первісному вигляді собор вінчали 13 бань, що складали пірамідальну композицію. Будівлю оточували два ряди відкритих галерей. До західного фасаду прилягали дві башти зі сходами, що вели на другий ярус храму.
Князь Ярослав Мудрий улаштував тут приміщення для переписувачів книг і бібліотеки. На згадку про це на Софійському подвір’ї недалеко від входу до собору встановлено пам’ятний камінь з портретом Ярослава і літописним текстом за 1037 р. про користь людині від “навчання книжного”.
У подальші роки храм неодноразово реконструювали, розширювали, відновлювали. У 1685-1707 рр. його капітально перебудували у стилі українського бароко, увінчали грушоподібними банями, звели нові завершення. Тривалий час собор був центром православного чоловичого монастиря, заснованого у 1634 р. святителем Петром Могилою. Монастир діяв до 1786 р. З його ансамблю збереглося декілька споруд.
В одній с північних апсид нижнього ярусу собора експонується гробниця Ярослава Мудрого – різблений саркофаг з білого мармуру вагою 6 т. У 1930-х рр. вчені розкрили гробницю і виявили розрізнені кістки, з яких склали чоловічий і жіночий кістяки – Ярослава та його дружини. У суміжних приміщеннях північної галереї містяться поховання митрополитів Євгенія (Болховітінова) і Платона (Городецького). У соборі зберігалися відомі святині: чудотворна ікона свт. Миколая Чудотворця (“Микола Мокрий”), ікона Божої Матері Куп’ятицької, нетлінні мощі сщмч. Макарія, митрополита Київського (нині вони знаходяться у Володимирському соборі).
Софійський собор та його садиба є історико-культурною пам’яткою міжнародного значення. У 1990 р. Софію Київську включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Виняткова цінність пам’ятки та необхідність дотримання відповідного режиму не дозволяють перетворити собор на діючий храм.
