Усіх Вас, Боголюбиві Архіпастирі, всечестні Отці, благочестиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — сердечно поздоровляю з великим мироспасительним Празником Різдва по плоті Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа.
Спогади про велику і священну подію Різдва Христового знову ведуть нас у Вефлеєм, де під покровом благословенної ночі звершилась велика Тайна пришестя Бога у плоті: у світ народився Бог богів і Цар царів (Дан. 2, 47;Откр. 19, 16). Бідна Вефлеємська Печера стала Палатою Небесного Царя, а скромні Ясла стали святим Престолом, де був сповитий Той, Хто одягає Небо хмарами (Пс. 146, 8) і Хто в руці Своїй тримає всі кінці землі (Пс. 94, 4–5).
Різдво Христове прихилило Небо до землі. Звершилась велика благочестя Тайна, в якій милість і істина зустрілися і Правда і мир обійнялися (Пс. 84, 11). І все це сталося тому, що Бог, Якому на Небі безперестанно служать Ангели, прийшов на землю, щоби послужити нам, падшим і грішним людям, і щоби віддати душу Свою за наше іскуплення (Мф. 20, 28).
Різдво Христове мало своє торжество. Коли народжується цар земний, то йому служать люди, а коли народився Цар Небесний, то Йому служили Ангели. Святі Ангели літали над Вефлеємською Печерою і співали дивну пісню: «Слава в вышних Богу и на земли мир, в человецех благоволение» (Лк. 2, 13–14). Святий Ангел з’явився Вефлеємським пастушкам і сказав: «…сповіщаю вам велику радість… нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Котрий є Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).
Різдво Христове принесло у світ багато великих і дивних Божих дарів, одним із яких являється радість. З гріхопадінням Адама людство загубило радість. Адам, після вигнання із Раю, все своє земне життя скорбів і гірко плакав. Скорбіли після нього і всі його нащадки. Скорбота є породженням гріха, і вона є тим наслідком гріха, який ми всі не любимо. Ми, грішні, любимо, коли гріх лоскоче наші нерви, хвилює наші збочені почуття і думки, але ми не любимо, коли до нас приходять наслідки гріха: скорботи, хвороби, смуток, відчай. Багато людей, бажаючи відігнати від себе наслідки одного гріха, прибігають до гріха іншого: до п’янства, до наркотиків, до різних розпусних розваг. Роблячи так, вони ще глибше занурюються в темряву смутку і відчаю, тому що один гріх не нищить інший, а навпаки, примножує його, а разом із цим множиться і неприємне для нас гріховне насліддя.
Єдиний шлях до знищення гріховного насліддя — це знищення самого гріха. І Христос Спаситель, через Своє дивне народження у світ, через прийняття на Себе нашої людської природи, приніс на землю Божественну силу, за допомогою якої кожна людина може і повинна перемагати гріх, навіть якщо гріх дуже великий і важкий. Цю Божественну силу може одержати кожна людина. Для цього від нас потрібне тільки одне: іти до Спасителя і просити: «Господи, допоможи мені, бо плоть моя люто біснується і жорстоко страждає» (Акафіст Спасителю. Конд. 11), — і Господь обов’язково допоможе. Ми з носителів скорботи і смутку перетворимось на синів радості, тому що, як свідчать ті, хто уже почав боротися проти гріха, якщо людина тільки починає за допомогою Божої сили боротися проти своїх гріхів, то вона, частіше за все сама того не усвідомлюючи, починає переживати духовну радість, яка з’являється у неї далеко-далеко в глибині її душі, саме ту радість, яку приніс на землю Син Божий через Своє Рождество. Цієї радості прагне всяка людина, але не всяка людина знає, що ця радість дається тим, хто бореться зі своїм особистим гріхом. Блаженна людина, яка про це знає, але втричі більш блаженна та, яка так поступає: така людина стає вмістилищем духовної радості, яка є вищою прикрасою людського життя.
Але, на жаль, не всіх втішила звістка про Різдво Христове. Цар Ірод, почувши, що у світ народився Месія, стривожився (Мф. 2, 3). Ірод був дуже гордою людиною, а горда людина не може мати в собі ні радості, ні миру. Почувши, що народився Христос, Ірод занепокоївся і почав гнати Богомладенця, і навіть захотів вбити Його (Мф. 2, 13). Така властивість гордині: вона відвертається від Христа. Хтось може спитати: чому? Справа в тому, що горда людина створює для себе віртуальний, тобто штучний, світ, в якому вона вважає себе царем. Горда людина не сприймає Христа, тому що Христос є вічною Божественною Істиною. Вона боїться і не хоче, щоб Христос-Істина знищив її примарний світ, в якому вона знаходиться, і позбавив її примарної царської корони, яку вона сама на себе наділа. Як жаль, що ми, горді люди, не знаємо, що краще бути слугою у Христа, ніж царем у диявола, тому що слуга Христовий наповнюється Божою силою, а цар у диявола — це всього-навсього мильна бульбашка, прикрашена такою ж мильною царською короною.
Пам’ятаймо про це і поспішаймо до Христа. Нехай кожен із нас несе Народженому Спасителю смиренну вдячність за Його любов до нас, падших, за те самоприниження, яке Спаситель перетерпів, щоб нас возвисити, щоб повернути нам втрачене вічне життя і подарувати нам радість, яка робить наше життя щасливим і приємним ще тут, на землі.
Ще раз поздоровляю усіх Вас, дорогі брати і сестри, з Празником Різдва Христового. Бажаю усім здоров’я, спасіння і щастя. Нехай благодать радості, яку приніс на землю Син Божий, спочиває в наших смиренних серцях, як Він Сам, наш Спаситель і Господь, колись спочив на пречистих руках Своєї Матері, Пречистої Діви Марії.
Нехай радість, Божий мир і благовоління наповнюють наші сім’ї, нашу Українську Державу і увесь Божий світ. Амінь.
Смиренний
+ ОНУФРІЙ
Митрополит Київський і всієї України
Різдво Христове,
2017/2018
м. Київ
