Інтерв’ю з головою Єпархіального відділу духовно-фізичного виховання молоді
протоієреєм Романом Матюшенком
Отець Роман, розкажіть, будь ласка, про роботу Вашого відділу.
У сучасному українському суспільстві саме поняття «духовна людина» стало синонімом «людини сильної», що може досягти висот кар’єри, верховенства над іншими, забезпечити собі безбідне і комфортне існування. Результатом такого морального виховання є дефіцит співчуття та любові у суспільстві, панування жорстокості і самолюбства, споживацьких відносин між ближніми, а в перспективі — моральна деградація і втрата національної самоідентифікації.
Традиційно для українського народу у вихованні молоді прививались любов, взаємовиручка і підтримка, співчуття, повага до старших та захист слабших. Ці якості базувалися на християнських цінностях. Розуміння справжньої духовності, насамперед, було невіддільним від таких рис, як великодушність і любов до ближнього. Любов же визначалася поняттям християнської самопожертви. А від того й бути сильним означало служити ближнім самовіддано ( Ін.15 : 13).
Тому цілі роботи відділу є невід’ємними від загальної місії Православної Церкви — це проповідь і втілення Євангельських істин в життя людства. Стосовно специфіки відділу, це, перш за все, — втілення в життя народу Божого ідеї про дозвіл моральністю занять спортом для підтримки нашого тілесного складу в тонусі для творення чеснот. Спорт для православних, я вважаю, — це ще один засіб свідчити про Православ’я. Особливо це актуально для молодих людей, які шукають істину серед моря житейського. З цього приводу є положення в «Соціальній концепції Української Православної Церкви»:
«XI . Здоров’я особистості і народу.
XI.1 . Піклування про людське здоров’я — душевне і тілесне — споконвіку є турботою Церкви. Однак підтримка фізичного здоров’я у відриві від здоров’я духовного з православної точки зору не є безумовною цінністю. Господь Ісус Христос, проповідуючи словом і ділом, лікував людей, дбаючи не лише про їх тіла, але найбільше про душу, а в результаті — про цілісний складі особистості. За словом Самого Спасителя, Він лікував „всю людину“ ( Ін. 7 . 23). Зцілення супроводжували проповідь Євангелія як знак влади Господа прощати гріхи. Були вони невіддільні і від апостольського благовістя. Церква Христова, наділена своїм Божественним Засновником всією повнотою дарів Духа Святого, спочатку була громадою зцілення і сьогодні в чині сповіді нагадує своїм чадам про те, що вони приходять до врачебниці, щоб відійти зціленими…
XI.3. Проблема здоров’я особистості і народу не є для Церкви зовнішньою, чисто соціальною, бо безпосередньо співвідноситься з її посланництвом у світі, ушкодженому гріхом і недугами. Церква покликана у співпраці з державними структурами та зацікавленими громадськими колами брати участь у виробленні такого розуміння охорони здоров’я нації, при якому кожна людина могла б здійснити своє право на духовне, фізичне, психічне здоров’я і соціальне благополуччя при максимальній тривалості життя…
Церква нагадує, що тілесне здоров’я не самодостатнє, оскільки є лише однією зі сторін цілісного людського буття. Однак не можна не визнати, що для підтримки здоров’я особистості і народу вельми важливі профілактичні заходи, створення реальних умов для заняття фізичною культурою і спортом. У спорті природна змагальність. Однак не можуть бути схвалені крайні ступені його комерціалізації, виникнення пов’язаного з ним культу гордині, руйнівні для здоров’я допінгові маніпуляції, а тим більше такі змагання, під час яких відбувається навмисне нанесення тяжких каліцтв».
Шляхи виконання основного завдання, яке на сьогоднішній день поставлене перед нашим відділом, нами бачаться у співпраці з організаціями, спрямованими на фізичне виховання молоді та з держструктурами, що курують питання сім’ї, молоді та спорту в таких аспектах:
- участь у реалізації державної політики та впровадження положень концепції Української Православної Церкви у галузі фізичної культури та спорту в соціально-побутовій сфері;
- об’єднання зусиль Церкви та суспільства у справі збереження, примноження та передачі молоді батьківської духовно-моральної спадщини;
- створення умов для формування інтересу до православного способу життя, зміцнення його значущості для молоді і суспільства в цілому;
- підтримка діяльності у цьому напрямку парафіяльних спортивних команд і окремих спортсменів;
- обмін досвідом, зміцнення дружби, встановлення постійних контактів між молодим поколінням парафій Київської єпархії та молоддю громадських організацій Києва та Київської області, спортивних федерацій та ВНЗ;
- підвищення значення фізичної культури і спорту у повсякденному житті дітей, підлітків, молоді з метою зміцнення духовного і тілесного здоров’я, формування основ здорового способу життя, профілактики правопорушень і поширення шкідливих звичок серед дітей та молоді;
- участь у розробці та здійсненні методів оздоровчої, рекреаційної та реабілітаційної діяльності;
- організація та проведення масових церковно-громадських фізкультурно-спортивних заходів, конкурсів, свят;
- проведення моніторингу рівня залучення молоді до занять фізичною культурою і масовим спортом;
- координація діяльності підшефних спортивних організацій.
Будь-який спорт — це змагання, а часто і колосальне протистояння. Як спортсмену-християнину узгодити спортивні пристрасті з волею Божою?
Я гадаю, що спортивні змагання в розумних рамках сумісні і з вірою, і з чеснотами. Інша справа, що в спорті, особливо професійному, є дуже великі ризики. Насамперед, ризик, пов’язаний з тим, що найчастіше чиниться насильство над людським організмом, а іноді на п’єдестал зводиться людська гординя. Для того, щоб досягти перемоги, спортсмен повинен здійснити такі зусилля, які, можливо, знаходяться за межею його здатності. І це дуже часто шкодить здоров’ю і навіть самому життю людини. Звичайно, якщо спорт як культ власної сили, спритності, кмітливості, стає для людей подобою ідола, — це дуже погано, тому що людина забуває про смертність свого тіла, яке має слугувати душі, а не цілком володіти нею, нехтуючи поняттям честі, справедливості, врешті — совісті.
Але фізичні вправи все-таки мають виховний ефект, зміцнюючи волю людини, виробляючи засади самоорганізації та роботи над собою. Все це може стати хорошим базисом і для духовного розвитку.
Однак сьогодні проблема виникає в іншому. Дехто зараз схильний розглядати спорт як явище нехристиянське і тому закликає ставитися до нього негативно. Це не зовсім правильно. Адже спорт — це частина життя, частина людської історії і культури, в яких немає однозначності і добро переплітається зі злом. І тому не можна священику сьогодні йти у православну резервацію, кидаючи на поживу «левам рикаючим», тобто неохристиянським деномінаціям нещасних людей, в тому числі і тих, хто займається спортом. Спортсмени по-своєму аскетичні, дисципліновані, у них сильна воля. Треба тільки все це спрямувати у русло християнської віри. У зв’язку з цим мені пригадується вислів чотириразового чемпіона світу з вільної боротьби Олександра Іваницького: «Пам’ятайте давню приказку: „У здоровому тілі здоровий дух“? А як атеїсти лукаво відкинули другу її частину! Стародавні римляни казали: „У здоровому тілі здоровий дух, якщо наполегливо молитися“. Зовсім інший сенс, чи не так?».
Дійсно, вислів вирваний з контексту, насправді хід думки Децима Юнія Ювенала (60 — 127рр.) був іншим. Ось як звучить ця цитата в більш розгорнутому варіанті:
«Треба молити, щоб розум був здоровим в тілі здоровому.
Бадьорого духу проси, що не знає страху перед смертю,
Що шанує за дар природи межу свого життя,
Що в змозі терпіти труднощі які завгодно, –
Духа, що до гніву не схильний, пристрастей нерозумних не знає»
(Сатира Х, рядок 356)
Таким чином, традиційне розуміння цього крилатого вислову є повною протилежністю спочатку закладеного в нього сенсу: люди сприймають другу частину як наслідок з першої. Правильніше було б говорити про те, що автор даного вислову прагнув сформулювати думку про гармонійно розвинену людину, якій властиве і те, і інше. Тож завдання нашого відділу — гармонійне духовно-фізичне виховання. І тому, коли ми проводимо турніри, то разом з медалями та грамотами від нашого відділу ми даруємо духовні книги.
Чи годиться православній людині займатися східними єдиноборствами, боксом, боротьбою і чи є види спорту, які Ви вважаєте не корисними, шкідливими?
Я знаю, що деякі православні віруючі, і навіть священики, займаються східними бойовими мистецтвами. В основі багатьох сучасних видів діяльності, мистецтва, медицини, спорту в далекому історичному минулому лежать ті чи інші нехристиянські релігійні практики. Олімпійські ігри відбулися до свята язичницького бога Зевса Олімпійського. Сучасна медицина, не гомеопатична, яку ми називаємо тепер вже нетрадиційною, а «звичайна» медицина, також похідна від грецької практики, пов’язаної із шануванням язичницьких богів. Але те, що нам потрібно, так це перевірити у сучасному вигляді ті чи інші єдиноборства. Вони вже настільки далеко пішли від своєї релігійної, світоглядно-філософської основи, що є спортом в чистому вигляді, як бокс, як біг, як футбол чи так само вони нейтральні як у сенсі медицини, проковтування таблетки анальгіну або рентген? Або ж ця основа ще не так далека, щоб почуватися християнину, практикуючому ці єдиноборства, зовсім спокійним щодо своєї совісті? Цей критерій і потрібно докладати. В тій чи іншій групі, в тій чи іншій секції, в тому чи іншому виді єдиноборств чи немає живих залишків чужої нам релігійної практики? У тих чи інших видах єдиноборств чи немає філософсько-світоглядних установок, принципово протилежних тим, які мають бути у православного християнина? Якщо ми не зможемо відповісти на це питання негативно, то краще від таких єдиноборств триматися подалі.
A якими видами спорту найкраще зайнятися дівчаткам і дівчатам?
При відповіді на Ваше запитання потрібно зазначити, що будь-який християнин, незалежно від статі і віку, повинен слугуватися правилом, яке висловив майже 2 тисячі років тому святий апостол Павло у своєму першому посланні до християн Корінфської Церкви. Апостол сказав: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ніщо не повинно володіти мною» (1 Кор. 6:12 ). І тому, як мені здається, всі наші життєві прояви й інтереси повинні відповідати цьому високому християнському ідеалу. Всі ми можемо зізнатися, що неприємно дивитися на дівчину, яка займається важкою фізичною роботою, «будучи слабосильним сосудом» ( 1Петр.3 : 7). Точно так само і в спорті: є такі його види, які, на мою думку, найбільше підходять для заняття ними дівчатами і дівчатками. Це і спортивна гімнастика, і фігурне катання, й інші види спорту, які все ж ідентифікують дівчину, як представницю слабкої статі в хорошому сенсі цього слова.
Досить цікаво всім, вважаю, буде прочитати і наступні слова святого Климента Олександрійського: «І жінки не повинні ухилятися від тілесних вправ; нехай тільки не в боротьбі і біганині наввипередки вони вправляються, а прядуть і тчуть, і куховарці допомагають, якщо це потрібно. Крім того, роботою дружин повинна бути видача з комор необхідного для нас. Жодна з них не має вважати для себе соромом і стояння при ручному млині; для жінки хазяйновитої і діяльної нічого немає поганого у заняттях на кухні. Витрушувати ковдри, готувати чоловіку обід — для дружини пристойно і корисно для здоров’я тілесні вправи. Педагог хвалить дружину, яка „простягає свої руки до прядки і пальці її беруться за веретено. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного“ ( Притч.31 :19-20). Святе Письмо наводить безліч і інших прикладів жіночої простоти, старанності і тілесних робіт» (Педагог, кн. 3, гл. 10).
А чи потрібен спорт престарілим людям, і який?
Спершу наш храм святих мучеників Адріана і Наталії знаходився на території Чорнобильської лікарні Києва, тому мені досить відомі думка досвідчених, кваліфікованих представників медицини з цього питання. Для підтримки фізичної активності престарілим людям рекомендується проведення ранкової, так званої класичної, гімнастики. Людям, які звикли до фізичних навантажень, можна займатися різноманітними спортивними іграми, наприклад, тенісом і бадмінтоном. Дуже корисним буде регулярне відвідування басейну і прийом контрастних водних процедур. Головне, щоб у такому віці багато часу приділялося також і молитві.
Але у будь-якому випадку, перед тим, як вирішувати, яким видом спорту зайнятися, мені здається, що необхідно проконсультуватися з лікарем, який оцінить стан здоров’я і визначить правильне посильне навантаження, не здатне завдати літній людині шкоду. Зі свого боку хочу людям старшого покоління побажати разом з тілесним неодмінно й духовного здоров’я .
Чи треба популяризувати здоровий спосіб життя в храмах з амвона?
Митрополит Філарет (Вознесенський) навчав: «Християнин має стежити за своїм здоров’ям. Наше життя є найбільший дар Господа Бога і тому за ним потрібно стежити. Якщо ми хворіємо, то не можемо допомагати іншим, більше цього, часто нашим близьким доводитися дивитися за нами». Наше здоров’я — і в наших руках, Бог довіряє нам як Своїм співпрацівникам. Але, на жаль, часто ми через лінь, об’їдання або небажання жити за незмінними Божественними законами, які керують світом, не бережемо Його дар нам — здоров’я. Ми не повинні говорити про окремі види спорту і змагання з амвона, адже мета проповіді священика — донесення до парафіян всесильного слова Божого, що може очистити душу людини і цим зробити його учасником вічного життя. Однак нагадувати своїм парафіянам про правильний спосіб життя навіть і з амвона, я гадаю, анітрохи не забороняється. Тим більше, що турбота про людське тіло не нехтується Церквою. Ось як про це писав святитель Феофан Затворник: «Трудитися трудіться — справа свята. Але і здоров’я треба берегти. Здоров’я — що конячка. Заженеш — їхати не буде на чому. Всякий день бути з годину на свіжому повітрі, та сну вдосталь, їсти поменше можна, пиття вина зовсім не торкатися; коли не пишете, більше ходіть по дому, ніж сидіть. І праця не залишить руйнівного сліду. Якщо ж можна додати до цього й вправ тілесних — точити, пиляти, стругати, рубати, то цим можна зробитися зовсім недоступним для немощів. Є книжка — кімнатна гімнастика, — вказано різні рухи — руками, ногами, тулубом, головою. Дуже хороша для гігієни. У мене була, тепер немає, і не знаю, куди звернутися. Мета та, щоб жодному мускулу не давати залежуватися без діла, а навпаки, будь-який день кожен посмикати і навантажити. Звідси зважений плин життя і користь для тіла».
Климент Олександрійський також відповідає на питання, що розглядається: «Гімнастичні школи… зміцнюють здоров’я молодих людей, пробуджують у них змагання і честолюбство, спрямовані на розвиток не тільки тілесного, а й душевного здоров’я. І якщо заняттям цим віддаються без відхилення від справ важливіших, то це прекрасно і не марно» ( Педагог , кн.3 , гл.10 ).
Для сучасного читача також актуально буде навести слово Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. «У Православній Церкві існують різні освітні установи — це недільні школи, ліцеї, університети, духовні училища, семінарії та академії. Але при цьому вельми обмежені ресурси для всебічної фізичної підготовки учнів. Їхньому керівництву доводиться направляти учнів до інших навчальних закладів, які мають необхідну інвентарну та викладацьку базу», — констатував Святіший Патріарх Кирил.
У зв’язку з цим Предстоятель виступив з пропозицією розглянути можливість розвитку системи православного фізичного виховання, підкресливши, що взаємодія в у цьому напрямку навчальних закладів Православної Церкви зі спортивними установами та організаціями «могла б дати позитивні результати».
Також було відзначено, що взагалі розвиток і зміцнення співробітництва між Православною Церквою та спортом «відповідає нашим спільним інтересам, я адресую свої слова тим, для кого залишається незрозумілим участь Церкви в підтримці такого важливого напрямку суспільного життя, як заняття спортом та фізичною культурою. Під усім цим у нас є відповідні світоглядні та пастирські установки, і ми будемо всіляко сприяти розвитку цього доброго співробітництва». (слово Святішого Патріарха Кирила про важливість розвитку системи фізичного виховання в православних навчальних закладах, 29 грудня 2009 рік, Храм Христа Спасителя).
Тому закликаю всіх до співпраці на цій ниві, бажаючи всім духовного і тілесного здоров’я!
Всім відома Ваша захопленість футболом, а які ще види спорту Вам близькі?
Футбол традиційно популярний і улюблений багатьма вид спорту, тому наш відділ запровадив проведення двох щорічних турнірів з міні-футболу: 1 червня, присвячений «Дню дитини», і Покровський (перед святом Покрови Божої Матері) на Кубок преподобного Іллі Муромця. В юності я займався силовим триборством і культуризмом, і навіть хотів вступати до Інституту Фізкультури. Мені завжди імпонував спорт, де результат — перемога — був би залежний виключно від мене, моїх сил, але найголовніше, щоб не треба було ні з ким вступати в протиборство — контакт, спаринг. Тому штанга, згідно мого світогляду на спорт, підходить ідеально, а бокс, класична боротьба та інші подібні види спорту, не дуже мені подобалися, хоча на тренування з класичної боротьби я в юності наполегливо і регулярно їздив на стадіон «Динамо» цілих півтора року. До цього часу з цікавістю дивлюся на виступи штангістів, культуристів, а також армрестлінг.
Що б Ви, отець Роман, порадили нашим читачам?
Не можу не навести у відповідь прекрасну пораду Патріарха Кирила: «Фізична культура — неодмінна умова гармонійного розвитку людської особистості. Обов’язково робіть вранці зарядку, навантажуйте свої м’язи, без цього не буде належної працездатності. Звичайно, відповідно до віку, ну і з урахуванням, можливо, деякого положення» (Зустріч Святішого Патріарха Кирила з нижегородською молоддю. Відповіді на запитання. 12 вересня 2009рік).
