26 квітня виповнилось 32 роки від дня катастрофи на Чорнобильській АЕС. Здавалось, ця колосальна екологічна аварія залишилась десь далеко у минулому, за три десятиліття зросло нове покоління молодих людей, яке взагалі мало що знає про страшну трагедію «мирного атому». Але залишається недоступною і непридатною для життя отруєна радіацією 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, пішли у вічність незлічені жертви цієї аварії. Пам’ять про неї живе в серцях поколіннь, особливо тих людей, сім’ї яких втратили близьких та рідних. Щорічно колишні ліквідатори і рідні загиблих приїжджають до храмового комплексу Архістратига Божого Михаїла, що в столичній Дарниці, щоб помолитися біля меморіальної могили з іменами перших ліквідаторів пожежної команди, які у ніч на 26 квітня 1986-го року вступили у боротьбу зі смертельним вогнем радіації. Молитовно вшановує пам’ять героїв-ліквідаторів цього дня і Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій, покладають квіти глава держави і члени уряду.
– Отець Богдан, нагадайте нашим читачам, як створювався Чорнобильський меморіал у Дарниці?
– Слід зауважити, що першою церковною спорудою після революції 1917 року був саме храм-каплиця Входу Господнього в Єрусалим пам’яті жертв Чорнобиля, побудований у 1991 році за ініціативою громади світлої пам’яті протоієрея Михаїла Бойко – відомого духовника, авторитетнішого київського священика (+24.08.2003). Це перший храм нашого комплексу. Будувати великий храм зразу не було фінансової можливості, тому першою спорудою була саме ця каплиця, і присвячена пам’яті жертв Чорнобиля. Як зауважив в одному інтерв’ю митрополит Бориспольский і Броварський Антоній, Чорнобиль став віхою в атеїстичному просторі колишнього СРСР – люди навернулися до Бога у цій страшній біді, відкрито стали відвідувати храми, молитися, приймати хрещення. Тому саме цей перший столичний храм було присвячено пам’яті про героїв-ліквідаторів, які віддали свої життя у боротьбі зі смертельним атомом.
– А коли було споруджено меморіальний курган?
– До 10-ї роковини Чорнобильської аварії, в 1996 році, на Митинському кладовищі в Москві, де були поховані герої-чорнобильці,які померли там в лікарн зразу ж після аварії, проводилась меморіальна реконструкція, і білі мармурові таблички на могилах загиблих замінили новими. Президент громадської організації «Союз Чорнобиль України» Юрій Андрєєв привіз зняті таблички з Москви і передав їх нашій громаді. Так виникла ідея спорудження поруч з храмом-пам’ятником меморіальної могили, або, як її потім назвали, меморіального кургану, на якому встановили надгробні плити загиблим.
Чорнобильці розсудили так: не кожен зможе поїхати з України в Москву на кладовище провідати могили. А тут, в Києві, у чорнобильському храмі, буде щодня підноситися молитва про загиблих героїв і всіх, які «у вогні Чорнобиля життя своє поклали».
До речі, і генерал майор Леонід Телятников, який у 86-му майором очолював перший загін пожежників на АЕС, і багаторічний президент «Союзу Чорнобиля України» Юрій Андрєєв були членами нашої громади, на жаль, також пішли із життя. Їхні імена теж навічно вписані в поминальні синодики храму.
– Як парафіяни Архістратига Михаїла молитовно зустрічають день цієї події — вибуху на Чорнобильській АЕС?
– У ніч з 25 на 26 квітня на богослужіння приходять сотні людей, ліквідатори, яких з кожним роком стає все менше, сім’ї загиблих, представники влади. Після закінчення богослужіння один із учасників-ліквідаторів в час, коли стався вибух, о 1 годині 23 хвилини, над меморіальною могилою вдаряє в дзвін стільки разів, скільки років віддаляє нас від трагедії. В цьому році чорнобильський дзвін лунав 32 рази…
Після молитви учасники залишаються майже до самого ранку на території храмового комплексу. Вранці 26 квітня, в річницю Чорнобильської катастрофи, зазвичай приїздить керівництво держави на чолі з Президентом, прем’єр-міністром, головою Верховної Ради. Вони покладають вінки до пам’ятника загиблих під час ліквідації вибуху на Чорнобильській АЕС. Панахиду очолює як правило Предстоятель Української Православної Церкви.
– Отче, розкажіть, будь ласка, про буденне життя парафії.
– При Свято-Михайлівській громаді діє недільна школа для дітей з різними гуртками. Її приміщення знаходиться навпроти храму. На сьогодні розпочато будівництво духовно-просвітницького центру. Там буде створено і музей чорнобильців, в якому з молоддю будуть проводитися уроки пам’яті. Парафія піклується про одиноких, знедолених, прикутих до ліжка. У складний час економічної кризи та безробіття християни проводять численні благодійні акції. Громада контактує з християнами інших країн, шукаючи шляхів взаєморозуміння у справах благодійництва і просвітництва. Але головне – це молитва. Служби проходять щодня. Серед наших парафіян я ті, що хрестилися тут малюками, а тепер вже приходять зі своїми дітками.
– Що входить до складу комплексу, які споруди?
– Звичайно, головною спорудою і окрасою комплексу є собор Архістратига Михаїла, вже побудований. На сьогодні там розпочинаються внутрішні роботи. А служби проходять в храмі Різдва Христового, який спочатку планувався як головна споруда. На жаль, в проекті, який готувався поспіхом, було допущено помилки у розрахунках. Тому храм перекрили на висоті двох поверхів. Окрім чорнобильської каплиці споруджено ще два невеликих храми – хрещальний і Георгія Переможця. Останній зводився за участю Управління МВС Києва і присвячений пам’яті працівників міліції,які загинули при виконанні службових обов’язків.
– Отче, скажіть, чим є це місце для вас особисто?
– Майже двадцять років мого життя віддано служінню настоятелем і будівничим цього храмового комплексу. І дякую Богові, що наша Церква завжди допомагає суспільству долати лихо, яким би страшним воно не було, возносить молитви до Господа про загиблих і про те, щоб і Україні був мир і спокій. А також вдячний Господові, за те що довірив мені, грішному, таку високу справу по увіковіченню пам’яті героїв Чорнобиля. Нехай ці храми Божі будуть місцем вічної молитви, і місцем-застереженням нащадкам, щоб така трагедія більше ніколи не повторилася.
З протоієреєм Богданом Штимом
спілкувався Сергій Герук
