Михайлівська Золотоверха обитель належить до числа найдавніших київських святинь. У ХІ ст. тут існував Димитрівський монастир, заснований київським князем Ізяславом Ярославовичем (християнське ім’я Димитрій). У липні 1108 р. його син Святополк (християнське ім’я Михаїл) почав зводити у батьківському монастирі мурований храм в ім’я архістратига Михаїла. Покрівлю його бані позолотили, і згодом весь монастир став називатися Михайлівським Золотоверхим.
Вигляд монастиря значно змінився у першій пол. ХVII ст., коли було реконструйовано собор, споруджено дзвіницю та нову трапезну. У середині того ж сторіччя навколо монастиря почали зводити муровану огорожу. Головна брама проходила крізь нижній ярус дзвіниці. Праворуч від неї у 1760-х рр. було споруджено Економічну браму (з проходом до приміщення монастирського економа).
У ході подальшої розбудовидо комплексу Михайлівського монастиря увійшли корпуси келій: двоповерховий з підвалом будинок вздовж північної межі обителі (Варваринські келії) та двоповерховий будинок, що прилучається до дзвіниці. У глибині садиби влаштували “співочий флігель” – будинок для вихованців обителі, які співали у монастирському хорі. За Економічною брамою містилося велике “гостьове подвір’я” монастиря – комплекс будівель для приїжджих і прочан. Його корпуси зводилися протягом 1857-1907 рр. При готелі було влаштовано церкву на честь ікони Божої Матері Смоленської.
Михайлівський Золотоверхий монастир славився ссвоїми святинями, найвідомішими серед яких були мощі вмц. Варвари. Про обставини перевезення цієї реліквії до Києва достеменних даних немає. Існує твердження, що її доставила сюди на поч. ХІІ ст. донька візантійського імператора Олексія Комнина Варвара, дружина князя Святополка-Михаїла, але історичні джерела не підтверджують цього. За іншою думкою, русичі придбали святі мощі у візантійців після розграбування Константинополя хрестоносцями.
У 1922 р. більшовицька влада закрила монастир. Більшість будівель віддали під студентські гуртожитки. Потім почалася реалізація проекту будівництва урядового центру на Михайлівській площі. В 1937 р. стародавній собор було зруйновано. Професор-мистецтвознавець М. Макаренко, який насмілився виступити проти знесення собору, загинув ц сталінській в’язниці. Зруйнували дзвіницю, настоятельські покої, Економічну браму. Втім, передбачуваний корпус Раднаркому на місці монастиря так і не побудували. Під час нацистської окупації Києва Михайлівський монастир відновив діяльність, яка певний час продовжувалася й після визволення міста. З 1946 р. у приміщеннях обителі відкрилася Київська духовна семінарія. Але у 1949 р. релігійне життя на терені монастиря зноау було припинено, ченців переведено до Києво-Печерської лаври. На місці собору влаштували тенісні корти.
Для історичного середовища Києва руйнування Михайлівського монастиря було вельми болісною втратою. Тому, коли політика атеїзму пішла у небуття, протягом 1997-2000 рр. було здійснено відтворення найважливіших споруд монастирського комплексу: собору, дзвіниці, огорожі, Економічну браму.
