На яких умовах будуються відносини Церкви і держави? Порталу «Православне життя» коментує Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній:
Взаємини Церкви і держави в різні історичні епохи могли будуватися по-різному. Наприклад, в перші століття християнства в язичницької Римської імперії Церква була фактично забороненою релігійною організацією. І тому над християнами завжди нависала загроза фізичного винищення.
У християнській Візантії склалася так звана «симфонія» взаємин, в рамках якої Церква і держава прагнули до максимальної співпраці.
У деяких країнах складалися теократичні форми правління, при яких церковні ієрархи були одночасно і державними правителями. Наприклад, саме така форма правління довгий час існувала в Чорногорії, де митрополити одночасно були і князями.
З іншого боку, ми знаємо чимало прикладів і так званої «державної церковності», в рамках якої, навпаки, Церква опинялася під повним контролем держави.
Сьогодні, в більшості країн світу Церква відокремлена від держави. Хоча в різних країнах це відділення трактують по-різному. Наприклад у Франції його розуміють як неприпустимість офіційної підтримки з боку держави якої б то не було релігії. Французька держава підкреслює свій послідовно «лаіческій» (тобто світський) характер. А от у Німеччині відділення Церкви від держави зовсім не означає відмови від співпраці між ними. Там діє так звана «коопераційна» модель, при якій держава і релігійні громади активно взаємодіють у сферах які становлять спільний інтерес.
Норма про відділення Церкви від держави є і в українському законодавстві.
Мені здається, що сьогодні Україна ще не знайшла тієї форми взаємодії Церкви і держави, яка була б для нас найбільш прийнятна. Вже багато років ведеться дискусія про прийняття в Україні в якості закону Концепції державно-церковних відносин, в якій ясно вказані принципи взаємодії між державою та релігійними організаціями.
Що стосується Української Православної Церкви, то ми вважаємо, що норма про відокремлення Церкви від держави, звичайно ж, повинна бути збережена в нашому законодавстві. Ця норма покликана захистити Церкву від втручання держави в її внутрішні справи. З іншого боку, і Церква в жодному разі не повинна ставати суб’єктом політичного процесу. Церква повинна залишатися поза політикою.
При цьому наша Церква відкрита до конструктивної взаємодії з державою, наприклад, у сфері соціального служіння, у сфері освіти, у справах милосердя та благодійності, в справі збереження та захисту суспільної моралі, у підтримці інституту сім’ї і так далі.
