Коментуючи серію терактів, які відбулися в Парижі у нiч з 13 на 14 листопада, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній звернув увагу на те, що катастрофи такого масштабу змушують глибоко замислитися над тим, що відбувається всередині і навколо кожного з нас.
Париж поринув у траур. Жахливі теракти призвели до загибелі близько 150 людей. Після того, що сталося в концертному залі Батаклан в 11-окрузі столиці Франції, а також на стадіоні Стад де Франс, життя вже не зможе бути таким, як було раніше.
Незабаром ми станемо свідками подій, які можуть докорінно змінити логіку розвитку і функціонування ЄС. Ехо паризької трагедії також буде тривалий час віддаватися і на глобальній міжнародній арені.
Однак, основну увагу потрібно звернути все ж не на це. Катастрофи такого масштабу змушують глибоко замислитися над тим, що відбувається всередині і навколо кожного з нас. Вони не тільки протвережують затуманену житейською суєтою свідомість, а й піднімають серйозні моральні та духовні питання. У першу чергу – про наш реальний внутрішній стан, ставлення до інших людей, а також цінності, які ми сповідуємо.
Кожен з нас знає, що не можна насміхатися з чужих бід і нещасть. У теорії з цим твердженням погоджуються практично всі. Однак, у реальному житті про нього часто забувають. Як наслідок – у багатьох випадках катастрофа ближнього стає приводом для знущань, глузувань і відповідних зневажливих коментарів. Ніхто при цьому не замислюється, що такими діями розширюється ареал зла. І що зловтіха щодо чужої проблеми може стати тим незримим магнітом, який притягне щось жахливе до того, що дорого вже тобі. Наприклад, коханій людині або твоїй родині.
Ми також упевнені в тому, що пізнання невластивих нашому суспільству цінностей нас тільки збагачує, роблячи більш вільними і різнобічними. Дане переконання має право на життя за умови збереження пріоритету своєї віри і культури. Адже варто лише розірвати зв’язок з власною духовною і культурною базою, загравшись в толерантну гру з зовнішніми ідеологічними, релігійними та іншим віяннями, як у суспільстві виникає криза національної самосвідомості. При цьому духовний вакуум, що утворюється, недовго залишається незаповненим. У нього спрямовуються найрадикальніші й убивчі ідеї. Саме вони потім і рухають молодими людьми, які забирають чужі життя заради ефемерних «високих цілей».
