Про те, що змінилося для Української Православної Церкви та її духовенства і парафіян впродовж 2019 року, про що свідчать річні підсумки та пережиті потрясіння, а також про сподівання на рік наступний 2020-й.
— Владико, який об’єктивний показник життя православних в Україні – кількість парафій. Як вона змінилась впродовж останнього року?
— Станом на початок грудня 2019 р. до складу Української Православної Церкви входить 12 338 парафій. Слід зазначити, що це майже на 250 парафій більше ніж рік тому. Наприкінці 2018 р. в складі нашої Церкви було 12 092 парафій.
Парафії Української Православної Церкви об’єднані у 53 єпархії. Сьогодні в нашій Церкві несуть служіння 103 архієреї (з них 7 перебувають на спокої) та близько дванадцяти з половиною тисяч священнослужителів. Діє 254 монастирі, в яких несуть свій подвиг 4 609 ченців та черниць. Також в нашій Церкві діє 17 духовних навчальних закладів. Отже, незважаючи на усі потрясіння, які спіткали нас минулого року, наша Церква живе повнокровним життям та несе своє служіння в усіх регіонах України.
— Одним із факторів впливу на ці показники стали так звані «переходи» громад з Української Православної Церкви до «ПЦУ». Про яку кількість парафій і кліриків йдеться?
— Сьогодні як з вуст прихильників так званої «ПЦУ», так і з вуст численних журналістів та політиків звучить твердження про нібито 500 переходів парафій зі складу нашої Церкви до новоствореної «ПЦУ». Очільник «ПЦУ» Епіфаній Думенко в своєму недавньому інтерв’ю навіть заявив, що на сьогодні таких переходів вже майже 600. Насправді, подібні заяви є відвертою маніпуляцією. Звісно, є церковні громади, які цілком свідомо прийняли рішення про перехід до «ПЦУ». Вони оформили цей перехід у відповідності до своїх статутних документів та чинного законодавства. Однак, таких випадків зовсім небагато, а точніше – 84.
Переважна ж більшість так званих переходів – це насправді або силові захоплення прихильниками «ПЦУ» церковного майна нашої Церкви, або ж перереєстрації громад, проведені з відвертими порушеннями чинного законодавства.
Впродовж 2019 р. головами обласних державних адміністрацій видано понад 200 розпоряджень про перереєстрацію громад УПЦ в «УПЦ КП» або «ПЦУ». Однак, ці розпорядження видаються на підставі звернень територіальних громад. З юридичної ж точки зору територіальна громада та релігійна громада – це принципово різні поняття. Їх не можна ототожнювати. Якщо перереєстрація релігійної громади проводиться на підставі звернення територіальної громади, то це означає незаконне захоплення церковної громади. Це те, що сьогодні звуть словом рейдерство.
Релігійні громади Української Православної Церкви для встановлення справедливості та захисту своїх прав активно звертаються до місцевих судів з позовами. Лише за 2019 рік подано понад 150 судових позовів.
У багатьох регіонах України така незаконна реєстрація стала мотивом для прямих захоплень церковного майна. А це потягнуло за собою побиття простих парафіян та навіть кровопролиття. Наші громади стикаються і з перешкоджанням звершенню богослужінь, і з незаконними проникненнями на територію храмів, і з оскверненням святинь. За цими фактами сьогодні відкрито більше 250-ти кримінальних проваджень. Отже, ми маємо на мапі України не 500 (чи навіть 600) добровільних переходів з одного релігійного об’єднання до іншого, а кілька сотень точок, в яких тривають гострі конфлікти на релігійному ґрунті.
Наша Церква захищала і буде захищати своїх священників та парафіян. Ми будемо послідовно відстоювати свою позицію в судах усіх рівнів. Також ми будемо добиватися, щоб прийняті судові рішення виконувалися. У разі, якщо наша Церква знову буде стикатися з вибірковим правосуддям, ми готові йти до Європейських судів. Ми переконані, що справедливість переможе.
— Ми згадали щойно так звану «Православну Церкву України», яка виникла на початку 2019 року. Які наслідки її утворення?
— 2019 рік показав, що надання Константинопольським патріархом Варфоломієм Томосу про автокефалію так званій «Православній Церкві України» призвело лише до поляризації українського суспільства. Ініціатори створення ПЦУ у минулому році запевняли, що надання Томосу про автокефалію призведе до об’єднання усіх православних християн в нашій країні та до повного примирення в церковній сфері. Однак, на жаль, ми бачимо прямо протилежні результати. Протистоянні нікуди не пропало. Навпаки, воно отримало новий імпульс. За підтримки державної влади почалися захоплення храмів нашої Церкви. Це призвело до розбрату та фізичного протистояння. Як я сказав, ми маємо численні приклади порушення закону та брутального втручання державних органів в церковні справи. В багатьох населених пунктах, особливо в селах, де люди десятиліттями жили в мирі та злагоді, тепер громади розділені, люди протиставлені один одному.
Це помітно дестабілізувало ситуацію в країні. Ми і так вже майже шість років переживаємо важкий військовий конфлікт на Сході України. І в цій ситуації намагання силою переформатувати конфесійну карту України – це, на мій погляд, злочин проти українського народу.
Ми вже неодноразово говорили, що треба припинити фактичну релігійну війну, яку попередня влада оголосила Українській Православній Церкві. Сьогодні очевидно, що після усіх потрясінь, які пережили церковні громади за останні роки, нам треба буде ще багато років шукати шляхи до справжнього релігійного миру.
Отже, на жаль, на сьогодні ми маємо не об’єднання православних в країні, а, навпаки, поглиблення церковного конфлікту. І одним з відповідальних за це є особисто патріарх Варфоломій, який надав так званій ПЦУ Томос про автокефалію.
— У 2019 році Українська Православна Церква припинила євхаристійне спілкування з деякими Помісними Православними Церквами. Як це відобразилось на учасниках паломницьких поїздок, які відвідують іноземні держави?
— Церковні паломницькі служби, під час розробки паломницьких маршрутів мають враховувати відносини, в яких ми перебуваємо з різними Помісними Церквами. Звісно, не забороняється вклонятися святиням, які є у Константинопольському патріархаті, однак приступати до Таїнства причастя у храмах, які перебувають в юрисдикції цієї Помісної Церкви, наші паломники не можуть. Крім того, сьогодні не благословляється організовувати паломницькі поїздки у ті єпархії Елладської Православної Церкви, правлячі архієреї яких визнали «ПЦУ». Але, знову таки, це не означає заборону на поклоніння святиням, які перебувають в цих єпархіях.
Це непроста і незвична для нас ситуація, але будемо вірити, що з Божою допомогою ми зможемо подолати цю кризу.
— В контексті української проблематики, Єрусалимський Патріарх Феофіл закликав Предстоятелів усіх Православних Церков в Йорданію для того, аби обговорити питання єдності і євхаристійного спілкування. Що необхідно для успіху цього зібрання?
— Священний Синод Української Православної Церкви, який провів свої чергове зібрання 6 грудня, підтримав цю ініціативу патріарха Феофіла. Ми вважаємо, що тільки шляхом відкритого соборного обговорення усього комплексу проблем, які постали у взаєминах між Помісними Церквами, ми зможемо вийти з цієї складної ситуації.
Звісно, що для реалізації цієї ініціативи потрібна згода усіх Помісних Православних Церков. В такій зустрічі мали б узяти участь Предстоятелі, або високі делегації від усіх Помісних Церков. Тому проведенню такої зустрічі мають передувати відповідальні переговори між Помісними Церквами. Наразі тривають ці консультації. Тому краще будемо молитися за успіх цієї справи.
— Повернусь до питань внутрішнього життя УПЦ. Цьогоріч відбувся традиційний хресний хід напередодні Дня Хрещення Русі, але вперше його стали називати «Великим хресним ходом». Чому?
— Вже кілька років поспіль у Києві та в інших містах України в день пам’яті святого князя Володимира проводяться Хресні ходи. Вони вже стали традицією. При чому ця традиція народилася на наших очах та отримала масову підтримку з боку церковного народу. Коли ми перший раз проводили такий Хресний хід, то ніхто не думав, що це буде мати таке потужне продовження. А тепер ми вже не можемо уявити собі церковний рік без величної Хресної ходи у Києві 28 липня.
Ця Хресна хода зветься «Великою», перш за все, за кількістю своїх учасників. Тут навіть не треба наводити цифри. Достатньо подивитися відеозапис або фотографії, щоб усвідомити, наскільки багатолюдними є ці Хресні ходи. Але, на мою думку, ці Хресні ходи є великими і тому, що вони демонструють велич духу нашого православного народу. Кожного року під час Хресної ходи ми всі переживаємо особливе почуття величі Святої Церкви, відчуваємо її незламність. Можливо, це одне з найбільш промовистих свідчень духовної сили нашої Церкви.
— 6 грудня відбулось підсумкове засідання Священного Синоду УПЦ. Зважаючи на його рішення, що є головним результатом минулого року, і які плани були озвучені на рік наступний?
— Минулий рік приніс нашій Церкві непрості випробування, про які вже сьогодні говорив. Однак, в цих випробуваннях ми усі побачили силу нашої Церкви, вірність її духовенства та парафіян канонічному устрою Церкви.
На засіданні Священного Синоду 6 грудня, перш за все, ми обговорювали ситуацію, яка склалася у світовому Православ’ї після прийняття Елладською та Олександрійською Церквами у спілкування представників так званої «Православної Церкви України». Священний Синод однозначно кваліфікував ці рішення як антиканонічні. Синод наголосив, що визнання з боку Помісних Церков так званої Православної Церкви України не тільки не розв’язує проблеми церковного розколу в Україні, а й призводить до розколу у всьому світовому Православ’ї.
Разом з тим, члени Священного Синоду висловили подяку тим ієрархам, духовенству і мирянам Еладської та Олександрійської Церков, які не підтримали антиканонічних дій свого керівництва та не увійшли в молитовне спілкування з розкольниками. На жаль, ми маємо констатувати, що сьогодні є неможливим перебування Української Православної Церкви в євхаристійному спілкуванні з Предстоятелями Елладської та Олександрійської Церков, а також з тими ієрархами та кліриками цих Церков, які визнають так звану «Православну Церкву України». З цього приводу Священний Синод оприлюднив заяву, яку було виголошено у неділю 8 грудня у всіх храмах нашої Церкви.
Ми сподіваємося, що наступного року вдасться реалізувати пропозицію Єрусалимського Патріарха Феофіла та зібрати нараду Предстоятелів Помісних Православних Церков для подолання кризи у світовому Православ’ї.
Оскільки засідання Священного Синоду відбулося за кілька днів до проведення зустрічі лідерів чотирьох країн у так званому Нормандському форматі, ми визнали за необхідне заявити про підтримку мирних ініціатив Президента України Володимира Зеленського щодо врегулювання конфлікту на сході нашої Батьківщини. Члени Синоду однозначно засвідчили, що мир на Донбасі є найбажанішим очікуванням і прагненням багатомільйонної пастви Української Православної Церкви. Зважаючи на це, у всіх храмах нашої Церкви у неділю 8 грудня 2019 р. за богослужінням були піднесені молитви про успішну реалізацію миротворчого процесу та встановлення миру на сході України.
Ми сподіваємося, що наступний рік буде позначений позитивними змінами на Донбасі. Українська Православна Церква молиться за те, щоб нашій державі вдалося досягти припинення вогню на Сході та повного обміну полоненими. Це буде важливим кроком до подолання конфлікту, який виснажує український народ вже шостий рік поспіль.
