Інтерв’ю з головою Єпархіального відділу релігійної освіти та катехізації
протоієреєм Сергієм Бойко
Отець Сергій, розкажіть, будь ласка, про роботу Вашого відділу.
У реорганізованому у березні цього року Відділі релігійної освіти і катехізації працює зараз 15 священиків міста Києва. Кожного з цих священнослужителів було обрано благочинними Києва, як найбільш здібних для виконання завдань релігійного виховання. Ці завдання дуже широкі і сферою своєї діяльності впливають і на молодих, і на дорослих, воцерковлених і тих, хто тільки що навернувся до Церкви. За минулий 2012-2013 р. у недільних школах при храмах столиці навчалися близько п’яти тисяч дітей. Священики відділу беруть активну участь у роботі недільних шкіл своїх благочинь, семінарах та конференціях, пов’язаних з розвитком і зміцненням недільних шкіл. Відділ тісно взаємодіє з Департаментом освіти і науки, молоді та спорту при Київській міській держадміністрації у розробці підручників з християнської етики, які на сьогодні вже застосовуються у 130 загальноосвітніх школах Києва.
Як Ви вважаєте, що частіше приводить людину до Христа: сума знань чи поклик серця?
І розум, і почуття даються людині Богом. Як добре насіння, вони закладені у людину. І у кожному з нас вони проростають і дають плоди у різний час і у різній мірі. Господь стукає у серце кожного з нас, але одні чують тільки тихий стукіт, а інші – розкотистий грім. Що пробудить жагу Бога у людині, мені здається не важливим. Мушу зазначити, що марна спроба пізнати Бога тільки почуттями чи лише розумом. Знання про Бога не завжди стають знанням Бога, і почуття без питливого розуму можуть легко перегоріти. Хорошим прикладом для нас мають служити багато святих отців, які були освіченими філософами свого часу і богословами.
Нам часто дорікають, що ми не ходимо по квартирах і не займаємося «пропагандою» нашої Церкви. Що відповісти таким людям? Чи потрібна сьогодні пропаганда християнської віри?
Сучасній людині занадто багато намагаються нав’язати. Це пропаганда політичних поглядів, нескінченна реклама побутових товарів і, віднедавна, наполегливе зазивання до різного характеру новоявлених «церков». Для нас звичними стали усміхнені проповідники біля станцій метро, дзвінки на домашній телефон і непрохані гості у квартири з пропозицією поговорити про Бога. Дійсно, благословляє нас Господь йти з проповіддю Євангелія «у світ весь», але, мені здається, проповідь повинна бути в першу чергу закликом, покликом, проникнутим повагою до свободи вибору людини. Недарма російською мовою громади православних храмів називаються «приходами» (українською – парафіями ред.), тими спільнотами, у яких спільні переживання кличуть приходити знову і знову. Православний проповідник не повинен уподібнюватися до рекламного агента, який нав’язує свій товар.
Ось, людина усвідомлено вирішила стати християнином, з чого їй почати? Які у Київській єпархії є освітні курси для мирян?
Теперішній час – це час стрімкого розвитку нових технологій. Якщо 20 років назад потрібну богословську книгу необхідно було довго шукати, то сьогодні цю ж книгу можна знайти в електронному вигляді, не виходячи з будинку або офісу. У якийсь момент виникнуть запитання, як теоретичні знання застосувати у своєму житті. У цю мить ідіть у храм і без збентеження підходьте до священика. На багато питань, що Вас хвилюють, знайдете відповідь саме у нього. У деяких храмах разом з дитячими недільними школами проводяться катехези для дорослих. Для тих, кому цього видасться замало, у місті Києві протягом кількох років ведуть свою плідну роботу «Православні катехізаторські курси при Київській духовній академії і семінарії» і «Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси».
Релігійне виховання дається в сім’ї. Як батькам і бабусям-дідусям правильно підійти до християнського виховання своїх чад?
Про релігійне виховання у сім’ї написано багато хороших праць. Потрудилися і богослови, і православні психологи. Я переконаний, що виховання дитини у сім’ї – це у першу чергу виховання прикладом. Добре, коли близькі підтверджують свої слова діями: разом з дітьми моляться, читають Святе Письмо, виконують прощі, причащаються. При цьому дорослі мають бути уважними до того, що відбувається з дитиною у її християнському зростанні. Не вимагати від дитини, як від дорослого, і не попускати підліткові, як малюкові.
Що б Ви, отець Сергій, порадили нашим читачам?
«Просіть, і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – тому відчиняють» (Мф. 7,7).
