Соціальний відділ Київської єпархії у співпраці з колегами з Горлівки перевезли і розмістили дітей, старих і людей з особливими потребами в монастирі «Голосіївська пустинь».
У Києві та області більше 25 баз та санаторіїв вже дали переселенцям зі Сходу України тимчасовий дах.
Як живуть ці люди сьогодні, з якими проблемами на цьому етапі зіткнулися організатори і волонтери, яка потрібна допомога переселенцям — про це та багато іншого розповідає протоієрей Владислав Діханов, глава Соціального відділу Київської єпархії.
***
— Отець Владислав, Ваш відділ вже традиційно допомагає вимушеним переселенцям. Тепер його діяльність розгорнулася і в Голосіївському монастирі. Скільки людей прийнято за час Вашої роботи?
— Діяльність відділу розширилася на територію Голосіївської Пустині, оскільки ситуація вимагала термінового вивозу людей із зони активних бойових дій. Буквально за півтора тижні ми вивезли більше 500 чоловік.
Розміщуємо на різних базах. Оскільки більшість баз і світських волонтерів ведуть свою діяльність в розрахунку на допомогу жінкам з дітьми, то складнощі виникали з прийомом повних сімей — де є чоловіки. Позиція світських волонтерів в цьому відношенні жорстка. Напевно, обгрунтовано. Але все-таки ми намагаємося більш милосердно підходити до цього питання, і надаємо допомогу і повним сім’ям в тому числі.
Так, брали сім’ю з п’ятиденною дитиною. Ще одна сімейна пара приїхала 31 липня, а 1 серпня жінка вже народила дівчинку.
Ну а «складною категорією» стали старі та інваліди. От саме їх ми і розмістили в Голосієвській пустиніі.
Безпосередньо в монастир було прийнято близько 40 чоловік. Їм усім потрібен специфічний догляд, постійна опіка і огляд.
Для того щоб людям надати кваліфіковану допомогу, ми звернулися в Голосіївську районну державну адміністрацію. Приїжджав особисто глава адміністрації, представники апарату. Пройшлися, познайомилися, подивилися, що за люди, в яких умовах живуть. І відразу ж направили сюди лікарів. У перший день приїхав терапевт, на наступний день — спеціалізовані лікарі.
Є онкохвора жінка. Її прийняли на лікування до Національного інституту раку.
Всім інвалідам, що надійшли до нас потрібна специфічна, професійна допомога. Там інваліди з ДЦП, інваліди дитинства, розумово відсталі … Люди, яким потрібен максимальний захист. Вони не пристосовані до жорстоких реалій сучасного життя.
— Звідки ці люди?
— Це переселенці з Горлівки. Над ними вже несли опіку церковні структури Горлівської єпархії, тому їх, з благословення владики Митрофана, і направили до нас.
— Наскільки підходять для людей умови, які є в Голосіївському монастирі?
— Загалом, підходять. Пандусів, звичайно, немає. Але адміністрація монастиря забезпечила всім теплий прийом, надала проживання, триразове харчування. І самі люди між собою згуртувалися. Ті, хто більш здоровий, допомагають більш слабким. Таким чином здійснюється взаємопідтримка.
Там щодня працюють наші волонтери. І психолог, і педагог, і медик, і священик.
— Як може допомогти вашій діяльності кожен з нас? І які потреби є сьогодні?
— Дійсно, потрібна допомога, якщо хтось може підказати якісь спеціальні заклади для інвалідів, для розумово відсталих, де можна було б хоча б на якийсь час дати їм можливість відпочити.
Також потрібно допомогти в лікуванні. Є специфічні, важкі захворювання. Чоловік після інсульту. Він в стресовому стані переніс цю поїздку.
Ну а з літніми людьми… Можливо, хтось би зміг прийняти їх в сім’ї. Таких близько 10-15 чоловік.
— У Києві та околицях більш 25 баз займаються переселенцями. А зі скількома Церква підтримує зв’язок?
— Якщо говорити про наш відділі, є Православний центр соціальної адаптації в селі Войково під Києвом, який ми недавно відкрили. Він вийшов на свою робочу потужність. Зараз там близько 70-ти чоловік. Більше база просто не здатна прийняти. Тепер — і Голосієво.
Ще деякі парафії, парафіяни розбирали людей в свої сім’ї. А бази, про які ми говоримо, здебільшого світські. Ми тримаємо контакт або несемо опіку над біля десяти з них.
Уже недавно дзвонили з Пущі-Водиці. Там просять хрестити дітей. В Войково 4 дитини готують до хрещення.
І найголовніше. Від усієї душі хочеться подякувати людям. Бо інколи здається, що видихаєшся, не бачиш чи буде перспектива, допомога, адже всі, хто міг надати допомогу, її вже надали. Але в найпотрібніший момент Господь знову й знову посилає людей.
Тому, звичайно, величезне спасибі, низький уклін усім, хто швидко і чуйно відгукується, реагує на всі потреби.
Бесіду вела Юлія Комінко
http://orthodoxy.org.ua/data/cerkov-prodolzhaet-pomogat-vynuzhdennyh-pereselencev-prinyala-i-goloseevskaya-pustyn.html
