6 вересня, виконуючи благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з посилення соціальної роботи Церкви, духовенство Голосіївського благочиння Києва та парафіяни Свято-Вознесенського храму разом з друзями Спільноти Святого Егідія відвідали циганський табір із Закарпаття, який розкинувся по вулиці Лисогірська. Тут раді будь-якій допомозі. Сьогодні небайдужі приїхали до тих, хто з киркою в руках риє ями на старому звалищі і видобуває металобрухт на продаж. Можливо, є й інші джерела доходів, але про це невідомо.
Як ставляться до циганського табору місцеві жителі? Іноді просто вороже, іноді байдуже, але з побоюванням. Люди турбуються за своє здоров’я, бояться заразитися інфекційними хворобами, побоюються за своє життя. Є незадоволені димом і запахом горілої гуми, грубими репліками на зауваження і т. п. І ми їх дуже добре розуміємо. Але в міліції повідомили, що підстав вигнати людей з цієї території немає, і скарг на протизаконні дії з боку циган не надходило.
Кочівники стверджують, що на прокорм заробляють чесною працею і подорожують не від хорошого життя. У Закарпатті немає роботи і доводиться їхати у великі міста.
– Якби ми крали, ми б тут не копали. Я пішов, вкрав би і сидів вдома. А на роботу влаштувалися б охоче, але хто нас візьме? Адже ми не такі, як ви.
Що ми знаємо про цей кочівний народ? Цигани – хто вони? Добрі сусіди зі своєю культурою і звичаями, або втілення зла і руйнування підвалин нашого життя? Вічні невтомні кочівники зі своїм, незрозумілим для сучасної людини, укладом життя, де присутні дим багаття і нескінченна дорога, дрібні крадіжки і настирливі ворожки, яскравий одяг і замурзані діти, клейончасті курені і кричуща бідність. Є й інша сторона циганського життя – агресивно-розкішні особняки баронів, ситі і задоволені діти, гордовиті погляди і т. п. Загалом, все як у інших людей.
За що не люблять циган? За бруд і антисанітарію, за брехню і потенційну небезпеку, яку вони несуть нашому способу життя. Коли одного разу запитали у парафіянина-цигана, чому його земляки ворожать, обдурюють людей, беруть, що погано лежить, він відповів: “Обманюють тих, хто обманюватися радий. Просто не підходь, не розмовляй, а йди своєю дорогою”.
За що люблять циган і можливо навіть заздрять? За оптимізм і дух свободи, за пісні і танці, за ворожіння, які гріють самолюбство простаків. “Піду до циганів у веселий табір”, – каже відома пісня. Іноді перекручено уявляють собі циганське життя як суцільне свято.
Загальна чисельність циган на Україні приблизно більше 50 000 чоловік, більша частина яких проживає у Закарпатській, Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Звідки з’явився в українській мові в кінці XVI ст. найменування “циган” – не встановлено. Іноді вживається визначення “роми”, що перекладається з циганського як “людина”. Слово циган вважається образливим, хоча часто використовується і самими циганами. Найбільша трагедія цього народу сталася під час Другої світової війни, коли було знищено 80 % всього циганського населення країн Європи. Тільки на території Росії, України і Криму жертвами геноциду стали 300 тисяч циган. Багато кримських циган, які здавна проживали в Криму, після війни зазнали репресій з боку радянської влади.
Влада завжди намагалася привчити циган жити осіло і активно залучити до праці. У СРСР була розроблена спеціальна програма допомоги переходу для кочових циган до осілого життя через надання кредитів і наділення землею з державних фондів. Така політика спочатку давала результат і в 20-х роках XX ст. 80 % циган України були вже осілими. На вільних землях у 1927 р. оселилися 500 кочових сімей. У 1956 р. вийшов Указ, що забороняв кочовий спосіб життя і прирівнював його до дармоїдства. За Законом циган саджали в табори до 5 років.
А як зараз вирішується “циганське питання”? Це нам невідомо, але згадайте кордон між Україною і Румунією, де на нейтральній смузі горіли вогнища циганського табору і стояли намети, з однієї країни виїхали, а в іншу не пускають. Куди далі поведе їх дорога? Як правило, більшість циган, які проживають на наших землях, – православні. Так, вони рідко відвідують храм і не знають догматів віри, але вони також потребують уваги і турботи православних пастирів, на території яких знаходяться циганські поселення. Поговорити, заспокоїти, примирити з місцевими жителями, якщо треба, – це праця, яка вимагає бажання і усвідомлення своєї відповідальності за долі людей. Серед місцевих жителів потрібно виховувати терпимість. Але й циганам необхідно слідувати правилам сучасного гуртожитку. Вони повинні зрозуміти , що причиною їх соціальних проблем є небажання змінити своє життя і недостатня освіта, тому цигани повинні зробити все можливе, щоб їхні діти навчалися і набували необхідні навички для нормального життя. Тільки спільними зусиллями можна вирішити проблему.
Після того, як всі розпрощалися з тимчасовими жителями Голосіївського району, по дорозі до храму зустріли групу людей, які зважували і вантажили видобутий метал в машину. Ми розговорилися, і хлопець подарував нам мідне розп’яття, яке здали в утиль. Це був дійсно символічний момент. Всі ми єдині у Христі, незалежно від способу життя, національності та матеріального достатку.
