Українське Православ’я доволі довгий час страждає від тих трагічних наслідків, які свого часу було спричинено церковними розділеннями. На сьогодні, через ряд певних обставин, православну віру в Україні презентують — УПЦ, УАПЦ та УПЦ КП.
Протягом незалежності Української держави неодноразово відбувались спроби об’єднати розділені гілки Православ’я, однак, з тих чи інших причин, цього не відбувалось. Так чи інакше, перемовини щодо об’єднання, з новою силою активізувались в 2015 році. Ініціативу щодо цього висловили найперше представники УАПЦ та УПЦ КП. Та все пішло не так, як цього хотілось цим двом сторонам міжконфесійного діалогу і, треба сказати, що УПЦ КП, в даній ситуації, повторила помилку 2008 року, коли до процесу було залучено представників Константинопольського патріархату та української влади.
УПЦ КП та УАПЦ — складний шлях відносин та спроби об’єднання
Першими про чергові перемовини щодо об’єднання заговорили в УПЦ КП і сталось це ще на початку 2014 року. Причиною подібних закликів був колосальний суспільно-політичний сплеск, спричинений революційними подіями. Варто зазначити, що це вже не вперше в УПЦ КП використовують подібні суспільні настрої та політичну ситуацію в державі заради досягнення власних цілей.
Закликати до об’єднавчого діалогу — це чи не найпростіше з завдань у справі подолання розколу. Власне кажучи, представники УПЦ та УАПЦ на це звернення відгукнулись і теж заявили про готовність до чесної і відкритої розмови. Та перейти від розмов до дій все ніяк не виходило, що можливо було спричинено загостренням збройного конфлікту на Донбасі, анексією Росією Кримського півострова та багатьох інших аспектів.
Зокрема варто відзначити і погіршення міжконфесійних відносин в Україні. Протягом 2014-2015 років представники УПЦ КП, «взявшись за старе», поновили силові захоплення храмів Української Православної Церкви, при цьому маніпулюючи свідомістю, необізнаних в церковних тонкощах людей. Зрозуміло, що подібні вчинки аж ніяк не сприяли будь-яким розмовам на об’єднавчу тематику.
Розуміючи нереальність, на теперішній час, об’єднання з УПЦ, в УПЦ КП вкотре перемкнули свою увагу на УАПЦ, яка сьогодні перебуває в не найкращому становищі.
Потрібно нагадати, що в 2008 році, коли до аналогічного діалогу було долучено чиновницький корпус та представників Вселенського патріархату, саме з провини патріарха Філарета діалог було зірвано. Тоді покійний предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій (Кудряков) дуже жорстко критикував Філарета, звинувачуючи його в авторитаризмі та небажанні поступитись посадою заради досягнення релігійного миру в Україні. Філарет же, твердо стоячи на позиції того, що саме він має очолити об’єднане українське Православ’я, почав винуватити Константинополь, наголосивши на тому, що ті умови, які тоді обговорювались, були для нього не сприйнятні.
Після 2008 року діалог між УПЦ КП та УАПЦ було заморожено, а покійний предстоятель УАПЦ назавжди відмежувався від будь-яких спроб об’єднання з першими, розуміючи, що кожна така потуга буде закінчуватись абсолютно однаково.
Новим поштовхом для подібних перемовин стала саме смерть митрополита Мефодія. Після цієї трагічної події в УАПЦ розпочались різкі зміни, які досить сильно похитнули цю конфесію. Тоді ще місцеблюститель митрополичого престолу УАПЦ митрополит Макарій (Малетич) на початку 2015 року публічно заявив про бажання розпочати об’єднавчий діалог з УПЦ та УПЦ КП. Зрозуміло, що першими відгукнулись на цей заклик в УПЦ КП. Була створена термінова комісія та укладене звернення до представників УАПЦ про необхідність як найшвидшого об’єднавчого процесу.
Причини зриву об’єднавчого діалогу між УАПЦ та УПЦ КП
Бачачи активізацію УПЦ КП і народне схвалення ініційованого діалогу, в УАПЦ все ж таки залишались в тверезому розумі, не піддаючись ейфорії та ілюзіям. Представники УАПЦ уклали ряд умов, які, на їхню думку, повинні були б регулювати їхні інтереси в процесі об’єднання:
1) Об’єднання двох назв Церков в одну із таким формулюванням: Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріархат;
2) Всі єпархії УАПЦ, які існували до часу об’єднання, зберігаються в своїх межах з правлячими архієреями, а також благочинними (деканами), до часу об’єднання трьох православних гілок українського Православ’я у єдину Помісну Православну Церкву;
3) УАПЦ пропонує скликати спільний собор і вибрати одного Предстоятеля для об’єднаної Помісної Церкви.
Ці три прості умови, запропоновані в УАПЦ, було розглянуто на Синоді УПЦ КП від 12 травня 2015 року. Однак, ті рішення, які було прийнято на вищезгаданому засіданні виявились зовсім не конструктивними. Більше того, всі пропозиції УАПЦ було нівельовано, а головним аспектом, який був поставлений в УПЦ КП за основу — «…визнання з боку УАПЦ Предстоятелем об’єднаної Церкви Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета».
На тому ж Синоді, який відбувся в УПЦ КП 12 квітня 2015 року, без попередньої домовленості та відповідної згоди збоку УАПЦ, до складу УПЦ КП було прийнято архієрея і духовенство Житомирської єпархії УАПЦ. Найцікавішим стало те, що колишнього керуючого Житомрською єпархією УАПЦ в УПЦ КП призначили настоятелем двох місцевих парафій. Чи не така ж доля чекала б усіх архієреїв УАПЦ після «об’єднання» з КП?
Масла у вогонь цього прихованого протистояння підлив також факт самовільного переходу кількох десятків громад УАПЦ в підпорядкування УПЦ КП, що, знову таки, відбувалось без відповідного дозволу на те збоку місцеблюстителя УАПЦ.
Зрозуміло, що подібне поглинання громад єпархіями УПЦ КП, в УАПЦ було сприйнято, хоч і стримано, але негативно. Тернопільський благочинний УАПЦ протоієрей Анатолій Залізницький відзначив, що поглинання громад УАПЦ є ненормальним явищем: «Об’єднання таким не має бути. Ще покійний владика Мефодій (Кудряков) говорив, що коли вони — старші — відійдуть, молодші священики зможуть об’єднати Церкву. Але на останій Синод УПЦ КП фактично дала ультиматум, що УАПЦ має приєднуватися до них. Навіть намісник патріаршого престолу митрополит Макарій (Малетич) сказав, що такого об’єднання не буде».
В УПЦ КП подібній ініціативі громад УАПЦ, звісно ж зраділи, називаючи це «об’єднанням знизу». Та усім зрозуміло, що за бажання побудувати єдиний Православний церковний організм, необхідно дослухатись до пропозицій усіх його частин. Тому здорове обурення, подібним діям КП, представників УАПЦ є абсолютно зрозумілим. Діалог, яким би він не був, повинен будуватись на взаємоповазі. Тому жодні захоплення храмів чи приєднання громад є абсолютно неприпустимими.
Привертає увагу також і незрозумілий «рух» навколо кафедри УАПЦ — Андріївської церкви у Києві. Як повідомляють в УАПЦ, держава відмовляється продовжувати їм оренду цього храму, всіляко перешкоджаючи цьому процесу. Враховуючи заяви окремих осіб УАПЦ про те, що до «об’єднання» з КП їх підштовхували і представники політикуму, можна припустити, що подібне блокування Андріївської церкви є ще одним механізмом «м’якого тиску» на УАПЦ.
Більше того, інформаційним простором ширяться чутки, що УПЦ КП націлилась на те, аби перехопити Андріївську церкву в УАПЦ, через що, власне, останнім не продовжують оренду цього храму.
Подальші події, які відбувались ближче до початку Помісного Собору УАПЦ дають зрозуміти, що і цю спробу об’єднання УПЦ КП та УАПЦ провалено. 3 червня 2015 року УПЦ КП скликала комісію для ведення діалогу з УАПЦ, запросивши на засідання представників останньої. Однак ніхто з них так і не прийшов, по суті продемонструвавши своє ставлення до всіх тих різких та агресивних дій УПЦ КП, які було вчинено на адресу УАПЦ за останні кілька місяців.
Помісний Собор УАПЦ. Чого чекати далі?
Опісля всього, що сталось, в УАПЦ змінили порядок денний свого Помісного Собору, який відбувся 4-5 червня 2015 року, і обрали нового Предстоятеля — митрополита Макарія (Малетича). Хоча, як пам’ятаємо, згідно з умовами щодо об’єднання УАПЦ з УПЦ КП, цього не повинно було трапитись, оскільки в УАПЦ воліли після об’єднання цих двох конфесій, всім разом, обрати для керування «об’єднанною» принципово нову людину.
І хоча УПЦ КП на 8 червня запросила представників УАПЦ знову поговорити про об’єднавчий процес, можна припустити, що в останній просто зневірились в те, що до їхніх умов дослухаються, а сам діалог відбудеться адекватно і з урахуванням їхніх пропозицій.
Новим етапом в об’єднавчих перепетіях стала пропозиція Предстоятеля УПЦ про те, аби розпочати міжконфесійний діалог з УАПЦ. Її було офіційно озвучено на Помісному Соборі УАПЦ. Більшість делегатів були щиро здивовані такій заяві представників УПЦ і сприйняли цю ініціативу позитивно. Треба сказати, що цей діалог знаходиться лише на початковому рівні і нам лишається очікувати, що буде далі. Доля пропозиції УПЦ лишається до кінця не визначеною.
Як би там не було, УАПЦ відкриває нову сторінку в історії свого існування і, поки що, бере курс на реорганізацію. Хоча новообраний Предстоятель УАПЦ в день своєї інтронізації заявив про готовність до діалогу, однак він зазначив, що: «Якщо наші брати по об’єднанню будуть щирі, буде українська православна помісна церква. Чого й чекаємо».
Перспективи для УАПЦ: порівняльний аналіз
Зрозуміло, що в силу тих реалій, в яких сьогодні опинилась УАПЦ, говорити про її розвиток було би самонадіяно. Теперішній стан цієї релігійної конфесії далеко не найкращій і в УАПЦ це чудово розуміють. Покійний митрополит Мефодій, а тепер і митрополит Макарій, сходяться у думці, що УАПЦ найперше потрібне канонічне визнання та співпричастя з усією Церковною повнотою, чого ніяк не можуть дати їм в УПЦ КП.
Натомість, можливість мати Євхаристичну єдність з усім Православним світом УАПЦ може отримати в разі об’єднання з УПЦ. Більше того, це неминуче призведе до перемін і в самій УПЦ, оскільки подібна подія могла б спричинити широкий позитивний резонанс і однозначне схвалення, перш за все ієрархів Православних помісних Церков.
Якби відбулось об’єднання УАПЦ та УПЦ КП, що могли б отримати з того перші? УПЦ КП сьогодні не є «церквою можливостей», оскільки, навіть попри свою популярність в окремих колах суспільства, вона не є конфесією всієї України, не є універсальною церковною спільнотою. Причиною тому є політизація КП та її орієнтація лише на частину населення держави, яка розподілена лише на Заході та в Центрі України. Населення Сходу, Півночі та Півдня мало в чому розділяють погляди цієї релігійної конфесії. Зрозуміло, що певна деполітизація та виважена позиція з усіх суспільно-політичних питань могла би набагато більше підвищити популярність Київського Патріархату в усіх регіонах країни, однак сьогодення показує, що УПЦ КП йде зовсім іншим шляхом.
Оскільки, свого часу, УАПЦ вже зазнавала подібних «політичних злетів» в своїй історії, її представникам чудово відомо, що це явище тимчасове. А майже столітня історія цієї Церкви показує, що виживати і розвиватись в умовах канонічної ізоляції, прикриваючись політикою абсолютно неможливо і цілковито безперспективно.
Варто також звернути увагу на те, яка доля спіткала тих архієреїв УАПЦ, які протягом останніх десятиліть перейшли в УПЦ КП. Більшість з них, або почислені за штат, або ж призначені настоятелями парафій в тому чи іншому місті. Зрозуміло, що під потреби новоприбулих, внаслідок приєднання до УПЦ КП чи навіть об’єднання з ними, ніхто не буде утворювати нових кафедр чи ділити ті, що вже є, оскільки єпархії УПЦ КП є не настільки чисельними. Тому, де гарантії, що єпископат УАПЦ після з’єднання з УПЦ КП не чекатиме доля тих їхніх співбратів, які вийшли з підпорядкування УАПЦ раніше?
Натомість Українська Православна Церква сьогодні має змогу спокійно співіснувати з об’єднаною УАПЦ, навіть якщо кафедра якоїсь єпархії першої і останньої приходиться на одне місто. Більше того, єпархії УПЦ сьогодні здатні до пропорційного поділу та подальшого розвитку у повній співдружності з УАПЦ. Мова про якесь поглинання навіть не йтиме і це однозначно.
Варто відзначити, що об’єднання з УАПЦ буде корисним і для самої УПЦ, оскільки в церковному середовищі з’явиться доволі оригінальне поєднання, яке нарешті розв’яже ряд проблем богослужбового характеру. УАПЦ однозначно привнесе певний колорит в середовище УПЦ, який навряд чи буде шкідливим, а в чомусь навіть і корисним. Тепер лишається чекати, яку модель об’єднання УПЦ та УАПЦ буде сформовано, якщо звісно сам діалог матиме місце і якісь позитивні результати.
Говорячи про якийсь підсумок, треба сказати, що УПЦ КП сьогодні не дозріла до конкретних кроків в напрямку діалогу на щирих християнських засадах. Про це можна сказати хоча б за висновком такого «мікрооб’єднання», чи радше сказати — перемир’я, як «Рівненський меморандум», яке було підписано в 2014 році в місті Рівному з метою припинити агресивні дії прихильників УПЦ КП по відношенню до громад УПЦ та засвідчити свою готовність до об’єднавчого діалогу. Цей меморандум «посипався» вже за кілька днів після того, як представники Київського Патріархату вчинили чергове рейдерське захоплення храму УПЦ в Рівненській області.
Фактично УПЦ КП, по відношенню до УПЦ і УАПЦ, сьогодні діє за одним сценарієм, тільки з першими вони поводяться по-варварськи, а на інших тиснуть «чемно» і майже непомітно. Чи буде в силах представникам УПЦ та УАПЦ сьогодні переломити таку тенденцію — покаже час. Однак, якщо діалог між цими двома конфесіями відбудеться і стане результативним, тоді українське Православ’я однозначно стане на шлях кардинальних змін, які відбуватимуться в канонічній площині та за повної підтримки усієї повноти Православного світу.
