Один знаний мандрівник Україною та Європою, який раніше рідко бував у Києві, назвав цю вежу – «бефруа». Це так традиційно у Європі вежі ратуш називають. І дійсно можна сплутати, але насправді то колишня дзвіниця церкви святої Катерини Греко-Синайського монастиря.
Греки торгували всюди. Щоправда, селились вони спочатку лише біля моря, але пізніше почали створювати свої громади й у далеких від моря місцях. І дивно, якби вони не з’явились у Києві. Ще у XVII ст. заснували греки у Києві свою колонію, на Подолі, де постійно проходили ярмарки і укладали контракти. Тривалий час вони не мали у місті свого храму, хоча в принципі їх мали влаштовувати будь-які київські церкви, адже греки, як і українці, православні. Але хотілося саме свою. І от у 1739 р. вони нарешті отримали дозвіл від магістрату на будівництво власного храму. Й відразу почали будувати. Землю під храм подарував заможний купець Астаматіос Тіматі.
Будівництво тривало два роки. Хоч і греки були замовниками храму, але звели його у типовому стилі українського бароко. Храм був невеликий, але мав три бані. Йому відразу дали власну парафію, яку складали, звичайно, представники грецької громади.
У 1746 р. грецьку парафію було перетворено на чоловічий монастир, підпорядкований Синайській єпархії (тій, що і нині розташована у Єрусалимі). Його стали називати Греко-Синайським монастирем. У другій половині XVIIІ ст. на території монастиря збудували комплекс житлових корпусів та невелику дзвіницю. Кажуть, що до їх проектування доклав руку Іван Григорович-Барський. Але зараз це довести, або спростувати неможливо, адже від тих будівель нічого не збереглося, бо частина їх згоріла у 1811 р. під час великої пожежі, а іншу частину розібрали у пізніші часи.
У 1857 р. дзвіницю було дещо перебудовано. Трохи пізніше перебудували і церкву – із три-банної вона перетворилася на одно-банну.
Незадовго до Першої світової війни у 1914 р. відбулася остання розбудова монастиря. За проектом архітектора Ейснера збудували нову дзвіницю (на місці старої) та прибутковий будинок. Ці дві споруди – все що залишилось нині від Греко-Синайського монастиря.
Зведена у стилі неокласицизму дзвіниця стала справжньою окрасою Контрактової площі (Контрактова площа 2-б). Але у первісному вигляді дзвіниця проіснувала недовго – у 1929 р. її вежу розібрали. Тоді ж розібрали і церкву святої Катерини, мотивуючи це її аварійним станом. А роком раніше Греко-Синайський монастир був закритий більшовицькою владою. Дзвіницю передали у підпорядкування комунальному господарству, а у прибутковому будинку відкрили виставку, яка згодом перетворилася у музей, а пізніше – у економічний інститут. У повоєнні часи дзвіницю та прибутковий будинок займав Експериментальний завод харчових машин.
Прибутковий будинок відносять до найкращих будівель Києва початку ХХ ст. Стилізований під ампір будинок має чітко продуману масштабність (стосовно площі) та багате скульптурне оздоблення. Зараз його, так само як і дзвіницю, займає Національний банк, коштами якого була здійснена реставрація будівель. Тричі на тиждень вірянам дозволяють збиратися сюди на богослужіння.
