– Отець Василій, 18 травня цього року біля Верховної Ради України відбулось багатотисячне молитовне стояння православних з різних регіонів країни: таким чином люди виявили свою позицію щодо прийняття злощасних законопроектів №№4128 і 4511. Вони були зняті з порядку денного, але не скасовані для розгляду. Як зараз виглядають справи? Обговорювалися ці проекти в Комісії ВР, яка їхня подальша доля?
– Українська Православна Церква має представництво у Верховній Раді України, метою якого є вираження позиції нашої Церкви щодо зонодавчих ініціатив та нормативно-правових актів, які розробляються у профільних комітетах та подаються на розгляд депутатам Парламенту. Стосовно законопроектів № 4128 та № 4511 можна сказати, що вони ілюструють продовження боротьби проти канонічної Української Православної Церкви з боку певних політичних сил.
Під час трагічних подій на Майдані в кінці 2014 року, а саме – 4 грудня – був зареєстрований та внесений на розгляд законопроект №1244 (авт. нардеп Юрій Бублик та інші). Це була справжня спекуляція на терені політичного загострення з метою «виявлення ворога на релігійному ґрунті». Впровадженням цих законів нардепи виявляли своє персональне ставлення до канонічної Церкви і прагнули трансформувати його в суспільство, вороже настроювати його проти УПЦ. Зокрема, законопроектом пропонувалося, щоб релігійна організація, «керівний центр якої знаходиться за межами України», обов’язково відображала назву такого керівного центру. Тобто, малася на увазі саме Українська Православна Церква, яка нібито має керівний центр у Москві. По-перше, це не відповідає дійсності. В Статуті про управління Української Православної Церкви (Розділ 1, пункти 1-2) говориться: «Пункт 1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Пункт 2. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України». Отже, «керівний центр» нашої Церкви, про який йдеться в законопроекті, знаходиться в Києві. У першому пункті другого розділу Статуту також зазначено: «Пункт 1. В Українській Православній Церкві вища влада належить Собору Української Православної Церкви, який діє в межах, що визначаються канонами та даним Статутом».
Як бачимо, ніяких «закордонних центрів» Українська Православна Церква не має. З Московським Патріархатом Українська Православна Церква має молитовний, канонічний зв’язок, поминає на богослужіннях Святішого Патріарха Московського, але ніякому адміністративному, юридичному, кадровому підпорядкуванню не підлягає.
Автори пропонованого проекту свідомо вдаються до політичних інсинуацій, вводячи суспільну громадськість в оману, спекулюючи політичними настроями людей створюють релігійне напруження. Нехтуючи Основним Законом, вони вже грубо порушили статтю 35 Конституції України, де чітко прописано, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. А тому держава не вправі вимагати зміни юридичної назви релігійної організації, для чого відсутні будь-які підстави.
Пізніше був зареєстрований законопроект №4128 від 23 лютого 2016 року, після нього 22 квітня 2016 року знову – законопроект №4511. 10 жовтня 2016 року за ініціативи голови Комітету з питань культури і духовності Княжицького було зареєстровано законопроект 4511/ П, тобто президентський, щоб можна було позачергово, як важливий, винести на розгляд у сесійну залу. Також було внесено законопроект №5309, зареєстрований 26 жовтня 2016 року. Всі ці законопроекти суперечать конституційним нормам про свободу совісті і віросповідання, про відокремлення Церкви від держави. Так, Постановою Верховної Ради України від 21 лютого 2017 року законопроекти 4128 та 4511 було включено до порядку денного шостої сесії VIII скликання для розгляду їх на пленарних засіданнях. Щойно з’явилися ці дискримінаційні, антицерковні законопроекти, відразу виникла неабияка напруга у громадському суспільстві, міжрелігійному середовищі та серед віруючих нашої Церкви. Вперше, 5 і 6 жовтня 2016 року, віруючі та духовенство нашої Церкви зібралися біля Верховної Ради на молитовне стояння, коли мав розглядатися законопроект 4128. Так і в цьому році 18 травня тисячі віруючих УПЦ майже з усіх куточків України зібралися на молитовне стояння біля стін нашого Парламенту в день запланованого розгляду цих рейдерських законопроектів.
Багатомільйонна паства нашої Православної Церкви, духовенство та чернецтво ще раз засвідчили, що готові стояти за свою Православну віру, за свою канонічну Українську Православну Церкву, та будуть захищати свої Конституційні права і свободи.
– Чи висловили свою думку інші релігійні спільноти щодо цих законопроектів?
– Так. Своє негативне ставлення стосовно цих законопроектів висловили представники Всесвітньої Ради Церков, Міжнародний інститут прав людини країн Східної Європи, Державний секретаріат Ватикану, Предстоятелі та представники Автокефальних Православних Церков, Інститут Релігійної свободи в Україні, Всеукраїнська Рада Церков, відомі політологи релігієзнавці та юристи, майже всі релігійні конфесії України, окрім УПЦ КП. Розкольники Філарета, які створили свою структуру незаконно і неканонічно, побачили у законопроектах новий привабливий інструмент боротьби з канонічною Українською Православною Церквою.
Однозначну і чітку оцінку цим законопроектам надало Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради, в якому висловило свої зауваження і рекомендації доцільного відхилення даних законопроектів і ініціатив, з пропозицією не розглядати їх взагалі.
– Отче, які б процеси відбулися у разі прийняття цих законів? І які духовні наслідки випливають з цього?
– По суті, ці законопроекти закладають фундамент міжконфесійного протистояння в нашій країні і будують рейдерську систему захоплення храмів, прагнучи її узаконити. Наразі це виглядає як узурпація Церкви з боку держави. Деякі політикани та націоналістично налаштовані сили в Україні певно поклали собі за мету розв’язати міжконфесійне протистояння і втягнути наших людей у громадянську війну. Чіпляючи на духовенство УПЦ ярлик «московських попів», «сепаратистів», вони прагнуть поширювати ненависть до канонічної Церкви. Ми вбачаємо в цих законопроектах грубе порушення Конституційних прав і свобод в нашій країні, відверте втручання у внутрішні справи Церкви, шалений тиск на релігійні організації в Україні. Прибічники цих ще неприйнятих антиконституційних законопроектів, цинічно і лицемірно вже випробовують їх на практиці. Прихильники церковних рейдерських схем ігнорують рішення місцевих і Вищих судів щодо повернення захопленого церковного майна і церковних споруд.
Дивлячись на весь цей законотворчий хаос, зазначимо, що на шляху становлення Української Православної Церкви в різні періоди минулих десятиліть нам вішали різні клейма. А зараз циганською голкою хочуть пришити ярлик «Московського Патріархату» та «внутрішнього агресора», нехтуючи Томосом, Грамотами про визнання та статусом Української Православної Церкви, ігноруючи її Статут, соборні та синодальні рішення УПЦ, а в цілому – спасительне служіння Церкви своєму народові .
Згадані законопроекти треба однозначно знімати з реєстрації, і взагалі не розглядати їх, тому що вони є технічно і юридично безграмотні та несуть загрозу порушення міжконфесійного миру в країні та ганьблять і дискредитують нашу Державу на міжнародному рівні.
– Отець Василій, чи можна пояснити, яким чином потрапляють такі проекти на розгляд, який механізм їх винесення і чи правильно проводиться процедура щодо цього?
– Парадоксальною виглядає ситуація, коли народний обранець, одягнувшись в броню недоторканності, оголошує війну проти свого народу своїм безглуздим законотворенням. Однозначно, ці дискримінаційні і провокативні законопроекти були розроблені без вивчення громадської думки, без врахування рівня правосвідомості наших громадян. Адже існують положення про порядок роботи з проектами законодавчих актів, які подаються на розгляд до Верховної Ради. Але слід наголосити, що згадані законопроекти розроблялися депутатськими групами без широкого обговорення з релігійними організаціями України, не проходили попередньої експертизи із залученням представників релігійних організацій та громадськості. Принаймні мене, як представника Української Православної Церкви у Верховній Раді, на обговорення та розробку цих дискримінаційних законопроектів не запрошували. Думку УПЦ як найчисельнішої релігійної конфесії в Україні взагалі ніхто чути не бажає.
Враховуючи стурбованість українських церков, потрібно проводити вседержавне обговорення, та ініціювати парламентські слухання стосовно таких законопроектів. Адже ми всі бачимо, що їх автори керуються особистими амбіціями і партійними інтересами.
– Чи доводилося Вам особисто обговорювати ці питання з окремими депутатами ВР?
– Неодноразово, у тому чи іншому форматі в кулуарах Верховної Ради, не тільки ці, а й інші законопроекти обговорювали з депутатами та головами політичних фракцій. При зустрічі і бесідах з народними обранцями мені, як священику і представнику Церкви, важливо враховувати людський фактор. Деякі депутати керуються політичною доцільністю і не хочуть брати участі у обговоренні церковних питань, інші з відкритою готовністю захищають інтереси церковної спільноти, розуміючи, які можуть бути кінцеві наслідки у разі прийняття таких безглуздих законопроектів. Але багато народних обранців ознайомлюються зі змістом таких законопроектів лише у сесійній залі, при цьому керуючись фракційними вказівками. На жаль, більшість депутатів дуже амбіційні. Милість Божа, що вдається на сьогодні втримувати ситуацію, завдячуючи вірним Української Православної Церкви депутатам, народним обранцям, які помірковано поставились до становища стосовно законопроектів №4128 і 4511.
Зовсім недавно відбулось обговорення про можливість ініціювати звернення до Міжнародного Європейського експертного органу з правових питань – «За демократію через право», тобто до Венеціанської комісії. Основною формою роботи цієї комісії є аналіз законопроектів і законів держав – учасниць, які торкаються проблеми Конституційних прав і свобод. Україна є учасником Венеціанської Комісії з 1992 року. Висновки, які приймаються Венеціанською комісією, використовуються Парламентською Асамблеєю Ради Європи як відображення європейських стандартів прав людини та принципів демократії і верховенства права. Також на рішення цієї комісії посилаються Європейські суди з прав людини. Безперечно, цим правом ми скористуємося.
Дякуючи Богові, на міжнародному рівні наша Церква вже піднімає питання грубого порушення Конституційних прав і свобод у нашій країні. Як відомо, єпископ Баришевський Віктор (Коцаба), представник УПЦ при міжнародних організаціях, нещодавно брав участь у нараді ОБСЄ з питань людського виміру в Австрії, а також у засіданні XXIV – Генеральної Міжпарламентської Асамблеї Православ’я, яка проходила у стінах Італійського парламенту. На цих Європейських майданчиках доведено до відома міжнародної спільноти факти грубого порушення Конституції України та деструктивного ставлення до канонічної Української Православної Церкви з боку певних представників держави та органів державної влади.
– Наскільки сьогодні чути голос Церкви в парламенті, якщо порівнювати його з періодом 4-річної давності?
– Рішенням Священного Синоду УПЦ 10 лютого 2011 року на мене покладено послух бути представником нашої Церкви у Верховній раді України. Можу сказати, голос Церкви у парламенті та серед депутатів звучить постійно, адже ті чи інші правові ініціативи часто торкаються церковного життя. При минулому скликанні нашій Церкві та іншим релігійним конфесіям вдалося бути ініціаторами ряду законопроектів.
А саме – ми порушували питання про надання статусу юридичної особи нашій Церкві, ініціювали законопроекти повернення церковного майна, вносили зміни до Законів України щодо надання права заснування релігійними організаціями навчальних закладів, пропонували розгляд питань про визнання державою дипломів духовних навчальних шкіл, про вилучення із законодавчих актів понять: «…освіта має світський характер…» та «…школа відокремлена від Церкви». Неодноразово мова йшла про запровадження інституту капеланства, про благодійництво та організації соціальної допомоги, про зміни до Податкового кодексу стосовно об’єктів житлової нерухомості релігійних організацій, впровадження християнських духовних моральних цінностей у навчально-виховний процес, про внесення змін до деяких Законів України щодо партнерських взаємовідносин держави, школи і церкви.
Церква нагадувала також про необхідність заборони абортів, прийняття законодавчих норм про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів. Також наша Церква зверталася з пропозиціями розробки законних актів стосовно зменшення вживання наркотичних засобів і прикурсорів, алкоголю, тютюнопаління, тощо.
З ініціативи УПЦ в 2011 році за результатом плідної співпраці з профільним Податковим комітетом ВР стало можливим прийняття у Податковому кодексі України альтернативної форми обліку громадян, які відмовляються від ідентифікаційного номеру фізичних осіб.
На жаль, не всі законодавчі пропозиції були прийняті. Деякі приймалися, інші проходили перше читання і відправлялися на доопрацювання, окремі взагалі не встигли розглянути. Прикро, але депутати дуже часто не чують голос Церкви в парламенті, більшість народних обранців цікавиться церковним життям досить поверхнево. Не відчутно свідомої віри і переживання за свою Церкву як найціннішу святиню кожного з нас.
– Що на Ваш погляд, отче, має полягати в основі церковно-державних відносин?
– На мою думку, в основі церковно-державних взаємовідносин повинно бути верховенство права, виконання всіх законів, якими регламентуються такі взаємовідносини, невтручання у внутрішні справи Церкви, чітке виконання і збереження Конституційних прав і свобод, а головне – взаємоповага і любов до народу Божого. Держава і Церква повинні бути партнерами в соціальному і духовно-моральному служінні, турбуватись про добробут і спасіння нашого народу. Попри всілякі труднощі, Українська Православна Церква несе свою спасительну місію, служить і допомагає своєму народові. У молитовному і соціальному служінні своєму народові полягає наша патріотичність. Ми ніколи не будемо використовувати церковний амвон для проголошення політичних ідей та в угоду політичним партіям. Не той патріот України, хто викрикує націоналістичні гасла і носить та малює будь-де державні символи і знаки. Патріот той, хто робить все можливе, щоб припинилася війна на Донбасі, не було між людьми ніяких протистоянь, щоб настав мир та запанував добробут у нашій країні і в наших родинах.
– Отець Василій, як православний пастир, що Ви порадите віруючим нашої Церкви, які стурбовані станом справ у нашому законодавстві сьогодні?
– Господь попустив нам скорботи і спокуси, певно, для того, щоб ми побачили себе з середини. Гоніння і утиски проти Церкви Христової не припинялися ніколи. Як гнали Христа, так гонять Його Церкву. Ісус Христос утішає нас, говорячи: «Не бійся мале стадо! Адже Отець ваш благоволив дати вам Царство». Нам, православним християнам, ні в якому разі не слід себе озлоблювати. Будемо просити милосердного Бога, щоб змилувався над нами та над нашим народом. Нам треба приносити Йому своє покаяння, звільнятися від гріха, змінювати себе. І у чистоті віри Христової, в світлі євангельських істин, на вченні святих апостолів і вчителів Церкви Христової стяжати дух мирний, і у дусі миру і любові один до одного будувати нашу земну Вітчизну, для того щоб бути достойними громадянами Вітчизни Небесної. Важливо зберігати в чистоті нашу Православну віру і Церкву, як охороняли і нам передали її наші предки. Важливо триматися єдності канонічної Української Православної Церкви та виконувати благословення нашого Предстоятеля Блаженнішого Онуфрія, Митрополита Київського і всієї України. Нехай допомагає нам Господь, Пресвята Богородиця та всі угодники Божі.
Бесіду вів Сергій Герук
