DSC_00074-624x390

“Наш дар до ясел Новонародженого – наше чисте, щире, вдячне, любляче Христа серце”, – митрополит Антоній

ІНТЕРВ’Ю З МИТРОПОЛИТОМ БОРИСПІЛЬСЬКИМ І БРОВАРСЬКИМ АНТОНІЄМ

— Ваше Високопреосвященство, зараз православні християни готуються до світлого свята Різдва Христового постом, що, як і Великий піст, триває 40 днів. А яке значення для християнина має Різдвяний піст порівняно з Великим?

— Великий піст — це підготовка до найзначущого свята для християнина, до Великодня, до Воскресіння Христового. Шлях Господа Іісуса Христа до Воскресіння лежить через Його Хрест і страждання. У Великий піст християни молитовно згадують страждання Христові, приносячи Богу покаяння і духовний плач про свої гріхи.

Мета і сенс Різдвяного посту — в духовній підготовці до гідної зустрічі Різдва Христового. Це друге за своєю значущістю християнське свято. Як співається в різдвяних піснеспівах, усе і всі прагнуть покласти свої дари до ясел втіленого Христа: Ангели приносять неземний спів, небеса — чудесну зірку, волхви — царські дари, земля — затишний вертеп, людство — Матір Діву. Що ж ми можемо принести до ясел Господа? Усе, що ми маємо, все, що в нас є, — це дар нам від Бога. Він дає нам земні й небесні блага; саме наше життя — Його великий дар, над яким ми влади не маємо. Єдине, чим можемо розпоряджатися виключно тільки ми — це наша свобода, свобода любити Бога і служити Йому, або йти іншими шляхами. Великий дар свободи визначає можливість любові. Бо де немає свободи, там немає і любові. Бог любить нас досконалою любов’ю, яка, природно, передбачає відповідну любов з нашого боку. Тому Бог говорить кожному з нас: «Сину, віддай Мені серце твоє, а все інше Я Сам дам тобі». Наш дар до ясел Новонародженого — наше чисте, щире, вдячне, любляче Христа серце. І завдання наше протягом посту — понести духовні труди, нехай невеликі, але від усього люблячого Христа серця.

— У чому полягають ці духовні труди?

— У першу чергу потрібно примиритися з тими, з ким ми перебуваємо у сварці. Слід пам’ятати, що Своїм Різдвом, стражданнями і хресною смертю за наші гріхи Господь Іісус Христос примирив нас із Богом. Тому й нам необхідно пробачити заради Христа всіх наших кривдників. Причому пробачити не так: «Є прощення — немає спілкування». Якщо ми простили, то ми з колишнім, добрим серцем і прихильністю повинні ставитися до кривдника. Якщо ж у нашому серці таїться неприязнь, тягар щодо цієї людини — отже, ми простили тільки на словах, а образа залишається в нас. Як ми з таким серцем підійдемо до ясел Христових? Наше прощення кривдників — запорука того, що й ми будемо прощені та прийняті Богом.

У дні Різдвяного посту потрібно сугубо потрудитися в приборканні й, по можливості, викоріненні своїх гріхів і пристрастей, наприклад черевоугодництва, що є джерелом роздратування, гніву, самолюбства, хтивості й багатьох інших гріхів. Слід пам’ятати, що піст — це не тільки обмеження себе у певній їжі. Під час посту ми повинні стежити за тим, щоб не об’їдатися пісною їжею, уникати ласощів, діяльно допомагати тим, у кого сьогодні немає на столі шматка хліба й даху над головою, тим, хто хворіє — таких сьогодні дуже багато. Вони наші брати у Христі, і Христос перебуває серед них.

Біда нашого часу — тотальний взаємний осуд. Давайте хоча б під час посту зімкнемо свої вуста й не вимовлятимемо осудливих слів на ближнього. Осуджуючи іншого, ми на самих себе накликаємо біду —той порок, за який осуджуємо ближнього. Адже перевірено: в чому осудимо ближнього, тим буде попущено, за нашою гордістю, зогрішити й нам. Бо осуд — прояв нашої гордості, звеличування над ближнім. Коли ми гордимося, то благодать Божа відходить від нас: гордим Бог противиться, а смиренним дає благодать. А якщо благодать відійде від нашого серця, ми не встоїмо в істині.

Давайте молитовно й неупереджено, у світлі Євангелія подивимося в глибини нашого серця, тоді не­одмінно побачимо те, чого нам потрібно позбавлятися, особливо якщо хочемо бути приємні Господу в радісні дні спомину Його пресвітлого Різдва.

— Чому Христос Бог благоволив народитися в таких, можна сказати, принижених умовах: у простій бідній сім’ї, а під час Різдва Йому навіть не знайшлося місця в людському житлі? Адже якби Він народився в царській або первосвященицькій родині, то, напевно, мав би більше можливостей впливати на цей світ і, відповідно, успішнішою була б Його проповідь...

— Христос прийшов у світ не тільки для того, щоб виголосити Свою проповідь про те, як нам треба жити, щоб спастися. Христос Бог прийшов у наш світ, щоб Своїм життям і хресною смертю спасти його. Він приходить, щоб понести й розділити з нами всі наші немочі, страждання і скорботи, щоб стати близьким, своїм найостаннішому в людському суспільстві. До того ж Він приходить, щоб показати нам із вами, в чому справжня велич і людяність. Це, Чоловік! (Ін. 19: 5) — Христос серед нашого зіпсутого гріхом світу, за всієї озлобленості світу проти Нього, за всіх обставин залишається Людиною. Він своїм життям і прикладом показує нам, у чому полягає велич і гідність людини за задумом Творця. Великий не той, хто народився в царських палатах або хто обіймає пост президента, а великий той, хто, попри всі випробування, спокуси й зло у світі, зуміє залишитися добрим, смиренним, людяним, таким, хто шукає не свого, а Божої волі і блага ближнього. Христос Своїм життям явив нам ідеал такої Людини. Він закликає і кожного з нас у тих умовах, в яких Він нас поставив у цьому житті, бути людиною з великої літери.

Крім того, Своїм життям Христос показує нам шлях до зміни, преображення нашого світу. Жодні зовнішні політичні реформи, якими б розумними, справедливими вони не були (скільки їх було в історії людства!), — не преобразять наш світ. Бо світ — це ми з вами, живі люди. Щоб змінити наш світ на краще, треба змінити свої серця — перестати красти, давати і брати хабарі, ненавидіти, обманювати тощо. Це всі розуміють, тобто всі розуміють, як треба жити, щоб усім було добре. Але де взяти силу, щоб наважитися так жити? Силу і приклад, що так жити можливо, дає нам Сам Господь Іісус Христос. Тому Він народжується в бідній сім’ї, смиренно терпить усі гоніння — від Ірода, потім від фарисеїв, зазнає хресних страждань і приймає смерть заради нашого спасіння. Він дає нам ідеал Людини, вказуючи шлях до досконалості, і ключ до преображення світу: «Зміни себе — і зміниться світ навколо тебе». Особистий приклад Христа надихнув і надихає багатьох змінити своє життя: починаючи від апостолів, перших християн, святих Церкви — Великих Костянтина і Володимира, Николи Святоші та багатьох інших християн, які й сьогодні, захоплюючись ідеалом життя Людини, залишають світ, ідуть у монастир, а ті, хто в миру, — наважуються попри все змінити своє життя і більше не грішити, а жити справжнім, праведним життям. Якби Христос народився в царських палатах, то Його життя і слово навряд чи були б настільки близькі та зрозумілі нам.

— Владико, чим для Вас є свято Різдва Христового?

— Для мене, як і для кожного християнина, свято Різдва Христового — це явлення у наш стражденний від гріха світ Спасителя — Христа Бога і Людини. Людство змучилося, настраждалося у своєму очікуванні позбавлення від гріха й від зла. Щороку, Різдвяним постом наближаючись до свята Різдва Христового, знову й знову духовно переживаєш радість — Христос Спаситель приходить у наш світ, щоб явити Свою Любов і спасіння нам.

Цього року свято Різдва Христового затьмарюється тим лихом, яке ми переживаємо у зв’язку з військовими діями на сході нашої Батьківщини. Церква бере діяльну участь у допомозі постраждалим у військових діях, а також молиться, щоб Господь явив Свою милість і дарував мир нашому багатостраждальному народу.

Бесіду вів протоієрей Владислав Софійчук
«Церковна православна газета»

© 2013–2014 Офіційний сайт Київської Митрополії Української Православної Церкви

Передрук матеріалів тільки за наявності посилання

Зворотній зв'язок info@mitropolia.kiev.ua