У ранній Церкві всі християни причащалися за кожною Літургією. Сповідь існувала для тих, хто відходив від Церкви, або вбив кого-небудь, або серйозно згрішив. Тому сповідь була можлива один раз в житті. І тільки набагато пізніше, вже в VI — VII ст., з’явилася нова практика (вона ще не називалася тоді сповіддю), більш чернеча, коли люди приходили до духовного отця і обговорювали своє життя. Після IX-го століття ця практика приватної сповіді перед священиком збільшилася. Приблизно тоді ж Причастя стали пов’язувати з сповіддю.
