Інтерв’ю з вікарієм Київської Митрополії єпископом Баришивським Віктором, головою Представництва Української Православної Церкви у міжнародних організаціях
— Ваше Преосвященство, дозвольте від імені редакції офіційного сайту Київської Митрополії привітати Вас з Різдвом Христовим і Новим 2020 роком! Минулий рік був чи не найбільш складним у релігійному житті України. Вам, як голові Представництва Української Православної Церкви при міжнародних організаціях, доводилось протягом року доносити до світової громадськості питання щодо порушень прав віруючих і конституційних норм стосовно релігійного життя. Розкажіть, будь ласка, на яких міжнародних майданчиках вам доводилось висвітлювати цю проблему?
— Дякую Вам за вітання з Новоліттям та Різдвом Христовим. У свою чергу, взаємно вітаю редакцію та читачів офіційного сайту Київської Митрополії з Різдвяними святами та Новим календарним 2020 роком.
Дійсно, минулий 2019 рік був одним з найважчих в новітній історії Української Православної Церкви. Для молодшого покоління то був очевидний досвід того, що Церкву не може здолати жодна зовнішня сила. Навіть тоді, коли щоденно відбувалися десятки результативних чи безрезультатних спроб захоплень наших храмів, була внутрішня впевненість у тому, що «Церква Бога Живого, стовп і утвердження істини» (1 Тим. 3, 15), тому «ворота пекла не подолають Її» (Мф. 16, 18).
Якось я підійшов до Блаженнішого Митрополита Онуфрія з питанням, яке постійно крутилося в моїй голові: коли були важчі часи для Церкви? На початку 1990-х чи ті, що ми зараз переживаємо? Тоді Блаженніший відповів мені, навіть не задумуючись: «В 90-х ми не знали, що буде завтра, бо ще жодного разу не зустрічалися у своєму житті з такими випробуваннями. Зараз ми добре розуміємо, що тоді пішли правильним шляхом, залишившись з Церквою і у Церкві. Сьогодні багато чого повторюється, тому ми вже знаємо, що рухаємося у вірному напрямку, який веде нас за Христом до Царства Небесного».
Такі слова надихають усіх вірних чад Церкви, особливо тих, хто про події початку 1990-х пам’ятають смутно або взагалі прочитали у друкованих виданнях, а сьогодні є безпосередніми очевидцями чи навіть учасниками того, що відбувається в житті нашої Української Православної Церкви. Тому і руки наші не опускаються, а здіймаються вгору, тим паче, що їх невидимо підтримує Сам Господь. З таким натхненним настроєм ми і доносили до міжнародної спільноти об’єктивну інформацію про реалії нашого церковного сьогодення протягом 2019 року. Представників Української Православної Церкви вже добре знають на полях Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) та Організації Об’єднаних Націй (ООН), нам доводилося працювати у Європарламенті та проводити зустрічі і заходи у Раді Європи. Це основні міжнародні майданчики, де проходить наша представницька діяльність.
— Скажіть, будь ласка, владико, чи набули результатів заяви про порушення прав УПЦ у попередній період, адже Ви представляєте нашу Церкву при міжнародних організаціях протягом 3 років?
— Якщо бути точним, то протягом двох з половиною років. Священний Синод нашої Церкви прийняв рішення про відкриття Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях у травні 2017 року. Тоді все починалося з чистого листка, а Сам Господь вказував на шляхи, якими потрібно рухатись. Мені добре запам’ятався перший звіт перед Священним Синодом про проведену роботу. Після моєї доповіді Блаженніший сказав: «Владика, у вас така діяльність, що здавалося б треба все робити по закону букви, але все рівно прислуховуйтесь до свого серця». Ці слова стали для мене орієнтиром на наступні 2 роки мого послуху закордоном. Я їх часто згадую, коли доводиться визначати подальші кроки.
Якщо говорити про результати і здобутки, то зараз можна було б вкотре нагадати про комунікаційну заяву Спецдоповідачів ООН стосовно порушень прав віруючих УПЦ в Україні, яка була офіційно оформлена ще 30 жовтня 2018 року; про звіти Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, в яких незамасковано подаються факти правопорушень по відношенню до наших православних громадян; про нещодавнє рішення Комітету з прав людини ООН, яке на підставі обов’язкових до дотримання усіма підписантами міжнародних договорів винесло заборону відповідним державним органам на виселення релігійної громади з належного їй приміщення у місті Івано-Франківську і таке інше. Про все це вже неодноразово розповідалося у попередніх інтерв’ю.
І дійсно, отриманню цих очевидних результатів передувала клопітка робота Представництва УПЦ при міжнародних організаціях у співробітництві з партнерськими неурядовими правозахисними організаціями, які виступають на захист прав православних вірян не тільки Української Православної Церкви, але й інших Помісних Православних Церков. Зараз хочеться зауважити і про інше, не менш важливе, на наш погляд. За останній рік нам почали постійно писати православні громадяни Євросоюзу, які висловлювали своє занепокоєння у зв’язку з утисками УПЦ в Україні. Більше того, такі співчуваючі люди виявили готовність до посильної допомоги зі своєї сторони. Деякі з них навіть наважилися «атакувати» листами та супроводжуючими матеріалами відповідні органи міністерства закордонних справ тих країн, де вони проживають. Це все невидима робота, але вона проводиться і дає свої результати, а така стурбованість наших братів і сестер по вірі з різних куточків світу вселяє надію.
— Хотілось також почути, чи набули резонансу на міжнародному рівні заяви Митрополита Онуфрія щодо політичної ситуації на Сході України?
— Ми намагаємося своєчасно ретранслювати офіційні заяви та звернення Предстоятеля і Священного Синоду УПЦ на міжнародному рівні, а саме до відповідних органів міжнародного правозахисного механізму та уповноважених осіб, мандат діяльності яких включає питання порушень прав людини. Такі документи відображають офіційну позицію нашої Церкви, тому вони мають першочергове значення при розгляді «української проблематики». Як усім добре відомо, позиція УПЦ монолітна і незмінна протягом 5 років. Українська Православна Церква твердо стоїть на миротворчих позиціях, про що майже щоденно повторюють офіційні особи Церкви. Перші проблиски миру відкриватимуть надію на припинення бойових дій на Сході нашої Батьківщини. Поява хоча б крихкого миру – це початок виходу з глибокої кризи, що спіткала усіх нас. Утвердження миру – це єдина основа, на якій можливо вибудувати світле майбутнє нашої України і її народу.
— Найбільш болюче питання, яке схвилювало мільйони православних українців – це виникнення нового розколу і визнання Патріархом Варфоломієм так званої «ПЦУ». Ви також розповідали про це на міжнародних форумах? Що думають з цього приводу представники Помісних Церков у міжнародних організаціях?
— Визнання «ПЦУ» Константинопольським Патріархом Варфоломієм стало каталізатором захоплень храмів УПЦ представниками новоутвореної структури та масових правопорушень стосовно віруючих нашої Церкви. Хоча власне це питання канонічного порядку є важким для розуміння представниками міжнародної спільноти. А ось порушення релігійних прав і свобод, як наслідок втручання державної влади у церковні справи та дій Патріарха Варфоломія в Україні, є добре зрозумілим для представників міжнародного правозахисного механізму. Що стосується безпосередньо ієрархів Помісних Церков, які підтримали неканонічні дії Константинопольського Патріарха, то їх позиція сьогодні доступна для широкого загалу через ЗМІ. Зайвим буде зараз тут її повторювати. Варто лише ще раз зазначити, що вона є надто заполітизованою, і це викликає сум і жаль у розумінні всеправославного свідчення. І в той же час ми вдячні Предстоятелям і архіпастирям тих Помісних Церков, які незважаючи на масивний зовнішній тиск, залишаються твердо стояти на канонічних принципах буття Церкви.
— Ваше Преосвященство, Ви також несете послух керуючого Східним київським вікаріатством. Розкажіть, будь ласка, скільки парафій охоплює воно і які з них найбільш чисельніші? І, можливо, вони виділяються різноманітними видами парафіяльної діяльності?
— Цей послух завжди надихає мене на майбутні труди, адже він пов’язаний з безпосереднім обов’язком кожного священнослужителя, який полягає у звершенні богослужінь. Я вдячний Богу, що попри все маю можливість часто служити, бо тільки у Святій Євхаристії черпаю свої сили на кожен день.
Східне київське вікаріатство об’єднує в собі 30 храмів нашої столиці. Окрасою лівого берегу Києва є не лише мальовничі Свято-Троїцький і Свято-Ольгинський собори, але й інші храми вікаріатства, такі як праведного Іоанна Кронштадського, апостола Марка, мучеників Адріана і Наталії. Всіх і не перелічиш. Тим паче, що ми не розділяємо наші храми на умовні градації за певними ознаками, адже в кожному з них, маленькому чи великому, дерев’яному чи кам’яному, приноситься Безкровна Жертва, Бог стає ближчим до людини, а вона знаходить свій особистий шлях до Бога.
Кожен з наших священиків трудиться в міру своїх сил і можливостей, пам’ятаючи, що головне завдання пастиря – вказати дорогу до Бога. А всі інші види священицької діяльності – просвітницька, катехизаторська, соціальна, благодійна, – повинні служити головній меті.
— Незабаром православні християни святкуватимуть Богоявлення, свято Хрещення Господнього. У зв’язку з цим, скажіть кілька слів побажання читачам нашого сайту.
— Свято Богоявлення вкотре нагадує нам про велику милість і любов Божу до людини. Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий являють Себе світові і освячують своєю видимою присутністю все природнє єство, а перед людиною відкривається можливість стати Божим дитям по благодаті, як говорить нам про це священномученик Іриней Ліонський.
Я сердечно вітаю усіх читачів сайту Київської Митрополії з цим спасительним святом, що незабаром наступить. Бажаю усім нам незмінно залишатися достойними богоспілкування, без якого неможливе земне життя віруючої людини і якого завжди очікує від нас Бог, що став Людиною.
З єпископом Баришівським Віктором
спілкувався диякон Сергій Герук
