5 листопада 2021 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій святкує своє 77-річчя з Дня народження. До уваги окремі духовні настанови Предстоятеля УПЦ, виголошені ним в проповідях протягом останнього року.
Про сучасні виклики
Наша епоха несе людям нові виклики і випробування, але хто буде намагатися жити з Богом, той буде під особливим благодатним покровом, який зміцнюватиме людину для гідного перенесення всіх труднощів.
Найсильнішою духовною зброєю для людини в прийдешніх випробуваннях є молитва і смирення. Хто закликатиме Ім’я Господнє – спасеться.
Участь у Святих Церковних Таїнствах, особливо в Таїнстві Євхаристії, не тільки стає запоруку вічного життя, а й дає нам силу терпіти, прощати і любити одне одного — те, чого так потребує сьогоднішній світ.
Сьогодні людство живе у двох світах: у реальному, який створив Бог, і віртуальному, який створив гріховний людський розум. Тільки життя у реальному світі дає можливість пізнати реального Бога.
Лукавство і хитрість людська – ніщо перед премудрістю Божою. Христос є Незмінна Істина, і той, хто з Ним, завжди перемагає.
Тим, хто вірять Богу, не потрібні дива: святі отці ніколи не шукали знамень, щоб хтось воскрес із мертвих, потряс небо і землю похитнув, вони навчалися вірі у Святому Письмі.
«Життєві негаразди і незручності, які ми зустрічаємо на землі, – це не те, чого треба боятись і знемагати через це. Це те, проти чого треба боротися любов’ю, вірою і молитвою… Наше земне життя Свята Церква порівнює з морем, яке завжди хвилюється, і його великі хвилі нещадно вдаряють нас. Проте ми не повинні боятися великим страхом цих хвиль, ми повинні боятися Бога, який має владу над всіма творіннями і в тому числі над хвилями житейськими».
Про Божу любов та благодать
Людину по-справжньому може втішити тільки Божа благодать, а не вишукані страви чи земні багатства.
Божа любов зігріває кожну людину, тільки б ми не відгороджувалася від неї своєю гординею.
Не потрібно шукати чудес, вони завжди навколо нас – це створений Богом Всесвіт. А найголовніше диво – це Божественна любов до нас.
Сильними нас робить Бог, а не скарби світу.
Хто надіється на себе — впаде. Хто довіряє Богу — встоїть.
Сьогодні світ закликає: «Насолоджуйся життям!», але і смертельна отрута іноді здається солодкою. Жити в рамках Божественного закону — ось справжня насолода.
Про Храм
Любімо Храм – духовну лікарню, де Бог очищає нас від гріховного бруду. У храмі ми стаємо більш благородними, красивими, величними.
Якщо одна людина звертається до Бога, це один “глас”, коли багато людей збираються в ім’я Боже та волають до Неба, – ця молитва найсильніша.
Храм – це те місце, де є особлива присутність Бога, де для людини відкривається Небо, де вона отримує сили, щоб гідно проводити своє життя.
Про подвиг покаяння
Гріх робить людей боягузами, тому треба знайти в собі сили і покаятися.
Вакцина вічності – це покаяння. Якщо ми зробимо собі це щеплення, тобто візьмемо покаяння у свій труд, то будемо жити вічно на небі во Христі Іісусі Господі нашім.
Покаянням ми нищимо гріхи, які є причиною всього злого у світі.
Господь завжди поруч, нам потрібно зруйнувати стіну з гріха, щоб відчути це.
«Людина має бути мужньою і твердою у своєму покаянні. Господь обов’язково допоможе тій людині, яка прагне покаятися. І ніякі погрози, залякування демонські не зможуть людині нашкодити — тільки молитися і бути твердим на своєму шляху до Бога… Якщо людина щиро покається у гріхах, то має мужньо терпіти внутрішній спротив. Чим більший гріх — тим сильніші боріння всередині».
«Треба соромитися грішити, а коли вже згрішили, то слід не соромитися говорити: “Господи, помилуй!”. Коли людина згрішила, але все одно йде до Бога, — є в цьому певна безсоромність, про яку говорять святі отці. Але це похвальна безсоромність, тому що людина йде до Бога і каже: “Господи, прости мене! Я винен, я не маю виправдання”, — а Господь прощає людині будь-який гріх. Тільки той гріх людині не прощається, в якому ми не хочемо каятись».
Про гординю та смирення
«Є проказа тілесна, а є проказа духовна, яку викликає наша гординя. Якщо людина не здолає гординю, то проказа душі не пройде. Гординя викликає внутрішню душевну проказу. Тому ми повинні молитися Богу та боротись із самим собою. Головна наша боротьба ведеться проти гордості. Гордість — це брехня, а брехня ніколи не приносить людині користь, вона завжди вводить в оману людину і веде від Бога, від того шляху, що веде людину до Господа, до щастя, до світла».
Смиренна людина – це сильна людина. Її покриває Божественна благодать, що допомагає переносити навіть те, від чого інші “ламаються”.
«Коли людина починає жити за Божими заповідями, то вона і спотикається, і падає, і встає, і знову падає. Але це такий шлях духовної науки. Ми не можемо закінчити школу, не отримавши поганої оцінки. Проте якщо людина працює над собою, то негатив приносить їй більше користі, ніж позитив. Вона пізнає свою неміч, пізнає своє недостоїнство, свою слабкість — і від цього смиряється. А Бог любить смиренних. Бог любить смиренних грішників, а не гордих праведників».
Про добрі справи та любов до людей
Потрібно робити добрі справи не за правилом торгівлі «я – тобі, ти – мені», а жертовно, не чекаючи нічого навзаєм. Тільки таке добро приємне Богу.
«Любов нас єднає з Богом. А любити Бога — значить виконувати Божественні заповіді. І часто ми думаємо, що не слід розмінюватися на дрібниці — треба зробити велику справу любов. …Ось людина їде в метро, хтось наступив їй на ногу і не вибачився. Треба не озлобитися, а простити. Хтось нам не поступився місцем: “Молодий, а розсівся, уткнувся в “мобілку”, не помічає, що на одній нозі стоїш”. Пробач йому. Це такі маленькі побутові речі, через які ми проявляємо любов, збираємо маленькі піщинки. А потім ці піщинки складаються у великий злиток золота, який ми беремо з собою у Вічність».
Між християнами не може бути ворожнечі — ані на матеріальному, ані на політичному, ані на національному чи релігійному ґрунті. Адже Господь Іісус Христос навчає нас: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35).
Плотська любов є медаллю, в якої з одного боку любов, а з іншого ненависть. А духовна любов – це медаль, в якої з одного боку любов, а з іншого смирення.
Людина, яка правильно вірує, пізнає і виконує волю Божу і стає вмістилищем радості від самого Господа.
У людини величезний потенціал для боротьби з пристрастями, тільки ми не вміємо ним користуватися: наче сидимо на бочці з медом і вмираємо з голоду.
Про наш шлях до спасіння
Скорботи та хвороби поповнюють нестачу нашого покаяння і складають той духовний хрест, який ми повинні взяти на себе і понести, як аптечку з ліками.
Якщо людина хоче йти за Богом, то вона повинна відректися від себе — свої бажання поставити нижче Божественних законів.
Людина має бути паном над багатством, а багатство — її рабом. Якщо ж відбувається навпаки, то людина губить свою душу.
Найголовніший дар Бога людині — спасіння. Він дається тому, хто своїм життям, наповненим любов’ю, прощенням, взаємоповагою, милосердям, смиренням, добрими справами показує, що прагне його отримати.
Боротьба з собою — це найважча праця. Легше перемагати орди ворогів, простіше підкорювати землі, аніж перемогти самого себе.
Про покликання кожного — бути подібним до Бога
«Якщо ми любимо ворогів своїх, якщо ми робимо добро і даємо в борг, не чекаючи нічого отримати навзаєм, то ми схожі на милосердного Бога. Тому що Бог милостивий і до невдячних, і до злих. Це — правило життя… Добре бути схожим на чесну людину, але набагато краще й благородніше бути схожим на милосердного Бога, Який любить і злих, і добрих, посилає дощі на праведних і неправедних».
