— Ваше Блаженство, нещодавно відбулись Архієрейські собори Української Православної та Руської Православної Церков, де Ви виступили з доповідями. Скажіть, будь ласка, про значення цих соборів і їх особливість.
— Архієрейський собор — є вищим органом ієрархічного управління Церквою, як в Українській, Руській, так і в інших помісних та автономних Церквах світу. Оскільки Українська Православна Церква є незалежною і самостійною в управлінні, як всі Помісні Церкви, має свій Священний Синод, Предстоятеля, і входить до складу світового Православ’я як самостійна і незалежна, вона, згідно Статуту УПЦ і Положенню про управління УПЦ, збирає і проводить архієрейські собори не рідше одного разу на чотири роки. Останній Архієрейський собор УПЦ проводився у 2014 році, на якому обирався новий Предстоятель УПЦ у зв’язку з кончиною світлої пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира.
На цьогорічному Соборі УПЦ було розглянуто поточні питання життя Української Православної Церкви за останній період, надано оцінку діяльності всіх церковних структур нашої Церкви. Основний наголос було зроблено на співпрацю з державними установами, громадськими організаціями у складний період військового протистояння на Сході України, всебічної допомоги мирним мешканцям, воїнам Збройних Сил України, що постраждали внаслідок цих трагічних подій.
Також на Соборі відзначалося, що Українська Православна Церква, її багатомільйонна паства робила і робить все можливе для збереження миру: в кожному селі, місті, в кожній парафії, в кожній українській оселі щоденно підносились і підносяться молитви за мир в Україні, за єдність, за нашу цілісність, за припинення ворожнечі та братовбивства. Не дивлячись на поділ суспільства за політичними уподобаннями, протилежність симпатій і антипатій, Українська Православна Церква об’єднує і тих, і інших у своєму лоні, як любляча мати покриває всіх любов’ю, примирює, наставляє і преображає душі людей у Святих Таїнствах Сповіді і Причастя, всіх об ‘єднує у Христі Іісусі. Завдяки цьому територіально наша Церква охоплює і ті частини України, де відбуваються спроби відокремлення. Віруючі Донецької, Луганської області, а також і Криму залишаються у лоні Української Православної Церкви. Люди пам’ятають євангельські слова Христа до Бога Отця, коли Він молився до кривавого поту у Гефсиманському саду, проголошуючи: «Щоб були всі одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно були в Нас і вони — щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ін.17,21).
— Доводиться чути закиди на адресу Української Православної Церкви і її Предстоятеля у тому, що начебто припинено діалог з релігійним формуванням «УПЦ-КП», а також, буцімто наша Церква ізолюється від суспільства, не буре участь у суспільно-політичних процесах і дискусіях тощо. Що Ви, Ваше Блаженство, можете сказати щодо цього?
— Коментувати подібні речі , значить — виправдовуватись, заперечувати, доводити. Це не церковний шлях. Христос, коли від Нього вимагали оправдань і пояснень на подібні запитання, взагалі мовчав. Господь бачив духовний стан тих людей, знав їхні міркування і наміри щодо Нього, і не вважав за потрібне щось говорити на захист Себе. Він говорив перед цим неодноразово, що діла, які Він робить, говорять про Нього і засвідчують те, що Він є Христос Спаситель світу. (Ін. 5,36). Так само і Церква Христова засвідчує себе своєю діяльністю, життям і молитвою, нам нема в чому виправдовуватись. До того ж в моїх доповідях неодноразово констатувалось, що окремі засоби масової інформації ведуть проти Української Православної Церкви досить брудну кампанію, використовують викривлену інформацію, проводять брутальні наклепи, закликають людей до протистоянь на релігійному ґрунті.
Такі сплески дезінформації були характерні у всі часи нестабільності, політичних та економічних криз. Загострюється політичне життя і це відлунюється зразу ж у сучасних ЗМІ, які не гребують будь якими засобами брехні та наклепу. Наша Церква неодноразово протягом останніх років вказувала на недопустимість таких явищ. Ми бачимо їх наслідки: захоплення храмів, побиття людей, переслідування їх за релігійними поглядами. В цивілізованому суспільстві цього не повинно бути. Тому у всіх своїх зверненнях до народу Божого, до керівництва держави, політичних сил Церква закликає до миру, взаєморозуміння, взаємного прощення і єдності.
Що ж до діалогу з УПЦ КП, ми, як увесь православний світ, не можемо бути байдужими до наших братів і сестер, які відкололися від Єдиної Соборної і Апостольської Церкви. Ми не губимо надії у подоланні розколу. Але це може бути можливим лише при бажанні самих людей, що відпали. Ми ж бачимо протилежне: агресію, наклепи, спекуляцію на політичному ґрунті. Питається: як в таких умовах можна вести діалог?
То ж нехай ті люди, що закидають нам про небажання примирення, реально оцінять стан речей і дії «Київського патріархату».
— Ваше Блаженство, головним «аргументом» агресивно налаштованих людей проти Української Православної Церкви є, за їх висловлюваннями, приналежність до Московського патріархату. Цей «аргумент» беруть на щабель і політики, і різні воєнізовані деструктивні сили, на зразок «Правого сектору», які, поєднуючись з розкольниками, захоплюють православні храми, ведуть агітацію серед населення і таке інше. Що можна протиставляти цим явищам?
— Молитву до Бога. Бог не в силі, Бог у правді. Ми вже пережили період початку 1990-х років, коли масово захоплювались православні храми, а віруючі Православної Церкви піддавались переслідуванню і знущанням. Але минув час, і виявилася всяка неправда. Так і сьогодні — треба духовно пережити випробування, які випадають на Церкву в Україні і на весь народ. Це своєрідний екзамен нашої віри. І від того, як ми складемо його, залежить і наше майбутнє. Господь збереже Україну і її боголюбивий народ.
Питання ставив Сергій Герук
