Інтерв’ю з Преосвященним Миколаєм, єпископом Васильківським,
головою Інформаційно-просвітницького відділу Київської єпархії.
Владика, ще 10 років тому складно було уявити, щоб єпископ займався питаннями, пов’язаними з роботою ЗМІ, в тому числі з церковно-просвітницької діяльністю на просторах мережі Інтернет. Який Ваш, владико, погляд на ці зміни?
Вітаю Вас і читацьку аудиторію. За останні десятиліття Інтернет став тим середовищем, куди перемістилися інтереси і увага багатьох людей. На час мого перебування студентом Київських Духовних шкіл, комп’ютер, не кажучи вже про Інтернет, здавався фантастикою, а вже у двохтисячних роках Інтернет увійшов як у життя всього суспільства, так і у життя Церкви. Згадуючи свої студентські роки, скажу: — у мене був комп’ютер, який я, з великими труднощами, дістав в середині 90- х, він називався термінальна станція ЕС6869 з внутрішньою пам’яттю в 20 мегабайт. На ті часи — просто вершина вітчизняного досягнення у комп’ютерній сфері. Знайшов до нього ще матричний принтер і коли усі від руки писали свої праці, я мав можливість свої курсові роботи друкувати.
У ті часи важко було уявити навіть студента семінарії, який працював би з комп’ютером, а не тільки єпископа. Правда, і в світських навчальних закладах, хочу зауважити, ситуація була та ж.
Безумовно, прогрес бере своє. І все, що стосується сфери цифрових технологій з середини 90-х і до наших днів — від мобільного телефону та Інтернету і до всього сучасного різноманіття комп’ютерних мереж, стільникових телефонів, навігаторів , ноут-нет-буків і планшетів — просто увірвалося в наше життя. Відкинути все це означало б не просто відстати від суспільного розвитку. Це означало б не мати можливості дати адекватну відповідь суспільству в його прагненні до духовності, у нових, цифрових реаліях. Це реальність, яку не можливо не прийняти і якою вже не можливо не користуватися.
Одним із завдань Церкви є донести своє вчення у незмінному вигляді до пастви — відповідно духовного, морального, інтелектуального та історичного її розвитку. Виходячи з цього, єпископ, який в Інтернеті читає новини, або використовує можливості мережі для кращої координації діяльності своєї єпархії — це не просто реальність, це нагальна необхідність.
Чи носять ці зміни позитивний характер? Важко сказати однозначно. Тут, як і в усьому, існує зворотній бік медалі. Будь-яку відповідь можна вважати односторонньою і недостатньою, а то і радикальною. Ми мусимо рахуватися з тими, хто називає розвиток IT-технологій загрозою для існування вільного людства. Вони — наші люди, вони частина Церкви. Вони ходять до храмів, сповідаються, причащаються, роблять справи милосердя , вони православні і мають право на своє бачення і розуміння сучасного, у тому числі технологічного, розвитку суспільства. І вони далеко не відстала частина суспільства, а найчастіше зовсім навпаки — інтелектуальна його частина, яка бачить всі загрози безконтрольного розвитку технологій, аж до апокаліптичного кінця людства. У той же час, ми маємо рахуватися і з тим, що розвиток цих технологій у Церкві просто невідворотній. Адже не тільки православна Церква розуміє, що Інтернет — це прекрасний і потужний рупор. Це розуміють також секти та різні організації, що пропонують свої небезпечні «духовні» практики.
Я думаю, що вже не раз історично випробуваний православний підхід «золотої середини» є єдино можливим для нас шляхом у сфері використання сучасних технологій.
Ви, владико, настоятель храму, керуєте великим вікаріатством, часто зустрічаєтеся з дуже різними людьми. Чи є відгуки на те, як представлена наша Церква в православних періодичних виданнях, Інтернет, на радіо, телебаченні?
Відгуки, звичайно, є. Вони як позитивні, так і негативні. Але ще більше пропозицій і ідей, за які я вдячний усім, хто переживає за нашу Церкву. Вони, переважно спрямовані на те, що б ми, дослухаючись до побажань і критики, вдосконалювали інформаційну сторону життя Церкви. Відчувається як зацікавленість, так і жива співучасть у всіх процесах, що відбуваються у Церкві у цій сфері.
Як настоятель храму, я бачу необхідність того, що б про діяльність приходу, я маю на увазі не тільки його літургійне життя, а й соціальну складову, знало якомога більш широке коло суспільства. Як керуючий вікаріатством, відчуваю ще більшу необхідність у цьому. Київська Єпархія Української Православної Церкви, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і вся України Володимира, за безпосередньої участі керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія, проводить величезну роботу в усіх сферах суспільного життя. І результати цієї роботи, думаю, необхідно доносити до нашого суспільства через всі можливі та доступні для нас засоби. Церква живе. І повинна свідчити про своє життя суспільству, в тому числі й через інформаційне середовище. Це свідчення має величезне значення для віруючих людей і для тих, хто ще шукає Бога. Нам є до чого і для кого прагнути і у чому вдосконалюватися. Вважаю також, що нам потрібно бути вдячними ЗМІ за матеріали, які вони пишуть або знімають про Церкву. Якщо вони пов’язані з негативом — це допомагає нам ще раз аналізувати наші дії і стати кращими, і сильнішими, а якщо вони позитивні — це надихає нас на шляху розвитку.
Останнім часом ми відчуваємо інформаційний тиск на Церкву на деяких телеканалах. З чим це пов’язано ? Як духовенству і мирянам до такого явища відноситься ?
Як ставитися? Дуже просто. Говорити з людьми, давати їм більше інформації про справжнє життя Церкви, проявляти терпіння до людей, які заплуталися у своїх релігійних поглядах. Ісуса Христа теж звинувачували у мислимих і немислимих гріхах. Він не доводив свою правоту. Він учив, надихав, спрямовував на шлях істинний. Поруч з ним були ті, хто хотів змінюватися на краще, змінювати своє життя і був готовий до цього. Зараз така ж ситуація. Церква повинна виконувати волю Христа і приводити людей до Бога, йти тільки вперед, до мети, яку нам дав сам Бог, а не озиратися по сторонах і зупинятися, тим самим втрачаючи час і відволікаючись на дрібниці. Час розставить все на свої місця. Найголовніше що Церква, як ніколи, готова бути відкритою для журналістів ЗМІ, як друкованих та Інтернет-видань, так і телевізійних каналів.
Місія Церкви — привести людину до Бога. Ми, віруючі православні люди, розуміємо і усвідомлюємо, що на цьому шляху нам протистоїть та сила, яку ми називаємо бісівською, сатанинською. Яка взагалі не зацікавлена у тому, щоб людина прийшла до Бога. Як сказав Достоєвський: «У цьому світі йде війна, де диявол з Богом бореться, а поле битви — серце людське». Чому ми думаємо, що лише ми можемо використовувати засоби масової інформації для наших благих цілей, а наші опоненти — ні! У той же час має бути і православне, християнське усвідомлення проблематики — так, повинні бути спокуси і перепони. Вони допомагають нам вдосконалюватися і наближатися до Бога. До цього треба так і ставитися — як до можливості побачити свої недоліки і стати кращими. Далеко не завжди, в силу зазначеної мною причини, про нас говорять правду. Нагадаю євангельські слова: «Неможливо не прийти спокусам, але горе тому, через кого вони приходять» (Лк , 17,1). Я розумію, що для багатьох даю привід до критики, але буду на цьому твердо стояти, перебуваючи в євангельському сподіванні.
Часто доводиться чути, що духовенство мало веде просвітницьку діяльність у середовищі молодих і зрілих освічених людей, юнаків та дівчат, нібито священикам нічого їм запропонувати. Чи так це?
Сьогодні Українська Православна Церква має величезне число Інтернет і медіа ресурсів. Вважаю некоректним говорити про те, що духовенство мало веде просвітницьку діяльність. Робота ведеться і велика робота. Що від нас хочуть? — Щоб ми влаштовували концерти, де б молодь потанцювала і добре провела час? А як же питання духовного життя, її моральної складової і питання духовного вдосконалення? Як привести молодь до Бога? Якщо це не цікаво молоді, то чим її можна зацікавити?
Шлях бездуховності — це шлях у нікуди. Це завжди усвідомлювали кращі уми суспільства в усі часи. Що запропонувати сучасному світу? Як привести людей до Бога — це питання вирішуємо всі ми спільно і сьогодні. А потрібно запропонувати те ж, що Церква пропонувала завжди — Любов. Любов Бога, Якого розіп’яли за кожного з нас, Любов, яка животворить і одухотворяє, яка милосердствує, і яка робить нас людьми. І, що б сьогодні не говорили — це єдино правильний шлях.
Нам необхідний моральний стрижень. Можна і потанцювати, але потрібно бути і залишатися відданим Богові. Шляхів безліч. Головне — показати всю красу служіння Богові і людям, всю красу милосердя і любові. Оскільки не вщухає та війна, про яку говорив Достоєвський, ці питання завжди будуть актуальними для людства. І для нашої молоді. Вони шукають Бога, прагнуть до Нього, у них в серці є трепетне почуття, яке штовхає їх до Бога і є джерелом бажання знайти Його. І ми, в міру наших сил, можливостей і розвитку допомагаємо у цьому. Для когось це просто слова, а для багатьох — їхнє життя у Церкві. І я запрошую всіх, хто шукає Бога, прийти у православний храм і здобути там Любов, яка дасть сенс у житі.
Для цього потрібно багато зробити і з нашого боку — боку Церкви . Ми ще перебуваємо, я вважаю, на початку шляху розвитку церковних медіа ресурсів, як інструменту проповіді.
Ще зауважу, що говорити про те, що нам нічого запропонувати юнакам та дівчатам, — значить говорити про те, що Церква їх не чує. А вона чує. Я думаю і знаю, що та ж молодь, ті ж зрілі освічені люди, які сьогодні приходять у наші храми, стануть двигуном духовного, морального і просвітницького процесу у нашій Церкві.
Що б Ви, дорогий владико, хотіли побажати відвідувачам сайту Київської єпархії?
Перш за все, хочу побажати вдосконалюватися у духовному плані. Хочу сподіватися, що певною мірою цьому посприяє і наш ресурс. Запрошую всіх взяти активну участь в його розвитку. Ми шукаємо віруючих, освічених і небайдужих людей, готових послужити Богові і Церкві своїми талантами. Також, хочу подякувати Блаженнішому Митрополиту Володимиру та митрополиту Антонію за надану можливість і мені послужити Богові і Церкві на вказаній ними ниві .
Дякую Вам за можливість донести свої думки до нашої аудиторії. Нехай усіх вас благословить Господь і Бог наш Ісус Христос.
Дуже вдячні Вам, дорогий владико, за цікаву бесіду.